А кому ж вони не потрібні? Нам вкрай необхідно знищувати прояви бідності, піднімати рівень життя людей, адже ці гроші – оборотний капітал економіки, який весь час штовхає її вперед. Низькі доходи абсолютної більшості людей якраз і спричиняють кризові явища в економіці, і навпаки.
Але ж у нас не йдеться про різке збільшення доходів населення.Ті підвищення, які трапляються, фактично мізерні і миттю з’їдаються інфляцією. Та ось НАЗК повідомляє про те, що деякі прокурори на Кіровоградщині отримали зарплату понад 100 тисяч грн на місяць. 10 грудня керівник Кіровоградської обласної прокуратури Володимир Твердохліб задекларував заробітну плату у розмірі 149 068 гривень, ще 100 900 гривень посадовець отримав у зв’язку із відпусткою. У грудні тільки на утримання 10 керівників прокуратури витрачено 1,5 мільйона гривень.
Видання «Слово і діло» опублікувало інфографіку, де показано середню зарплату голів облдержадміністрацій. Це – 71,3 тисячі гривень. Наша Марія Чорна має якраз таку.
Усі ці десятки і сотні тисяч гривень даються державою людям, які виконують важливі функції, та ще й для того, аби вони не спокушалися на хабарі. Ясна річ, я не ратую за те, щоб наші державні службовці були злиднями і отримували мінімальну зарплату. Вона має бути у кілька разів більшою. У кілька, а не у десятки чи сотні разів! Бо ми фактично виростили цілу касту людей, яка живе у іншому, ніж уся країна, світі. Набагато комфортнішому і забезпеченішому, і членам якої просто неможливо зрозуміти інтелігента, який радий мінімалці (до речі, збільшуючи мінімалку, держава зовсім не дбає про те, щоб скрізь і всюди була можливість виплачувати її, отож, і урізають ті нещасні кілька тисяч удвоє, а то й утроє), а тим більше пенсіонера.
Більше того, високі зарплати у нас стали ще одним потужним і легальним джерелом корупції. Бо ж у людини, яка має такі доходи, поступово формується свідомість зверхності до інших і впевненості, що вона може купити усіх і все. А діти і молодь? Вони часто виростають з упевненістю, що не варто трудитися, здобувати знання, досвід, авторитет, слід лише запопасти (а з можливостями батьків – і купити!) потрібну посаду.
Замислімось – чи стало у нас менше хабарників, принизливої корупції, звідколи запроваджені такі великі державні виплати? Згадані тут – це ще квіточки, порівняно із чиновниками у столичних кабінетах. Тим часом держава дуже скрупульозно стриже «зайві» доходи з абсолютної більшості українців. Якщо ви отримуєте більше трьох тисяч гривень з вас знімається цілий ряд податків. Чи не логічно було б збільшити цю неоподатковувану суму хоча б до рівня мінімальної зарплати? А залишок зняти якраз із тих, хто отримує десятки чи сотні тисяч? Так само й податок на депозит. Суму, гарантовану державою, як захист банківського вкладу, очевидно, не варто оподатковувати (сьогодні це 19,5 відсотка), а слід це робити (і із зростаючим відсотком) із вкладів хоча б більше мільйона гривень.
Тобто, виходить, держава турбується не про збільшення доходів населення і реальне підвищення добробуту народу, а про безбідне життя обраної касти, у яку потрапляють далеко не завжди за справжні здобутки, а дуже часто за просту партійну відданість чи з допомогою корупційних зв’язків. То якого ж результату на майбутнє ми чекаємо?
Світлана Орел