Залізниця пролягла через нинішній Кропивницький, а тодішній Єлисаветград, у 1868 році. У різні часи вона називалася Харківсько– Миколаївською, Одеською, Одесько– Кишинівською, а тепер знову Одеська. Електрифікована у 1973 році.
Колії перетинають місто навпіл по лінії схід-захід від передмістя Можарово до станції Лелеківка (не плутати з розміщеним зовсім в іншому краю мікрорайоном Лелеківка) на селищі Новому. Поїзди курсують повз дачі Песецького, вулиці Січова, Полтавська, Некрасівка, через завод Ельворті, Новомиколаївку, ТЕЦ, Стару і Нову Балашівки, Злодійську балку та промзону. Довжина колій у межах міста приблизно 17 кілометрів.
Кропивницький – обласний центр, а от його залізнична станція ніби як не по статусу – всього лиш вантажна другого класу. Пасажирські поїзди головним чином транзитні і Укрзалізниця за відомою лише їй логікою постійно то відміняє їх, то перенаправляє, то розклад перемальовує.
У той же час мало хто знає (можливо, лише спеціалісти), що крім головної транзитної магістралі, в Кропивницькому є ще десятків чотири міських залізниць! Це короткі відгалуження на промзону, звідки маневровий локомотивчик переганяє на головну колію вагони з вантажами. Цей рух зосереджено в основному в районі Промислового проспекту і вулиці Руслана Слободянюка (колишня Терешкової). Частина цих під’їзних шляхів не використовується, оскільки закрилися підприємства, до яких були прокладені рейки. Або діючі підприємства перейшли на перевезення автотранспортом, як, наприклад, м’ясокомбінат «Ятрань» по вулиці Братиславській. Коротенька залізничка, що заходить сюди, не експлуатується вже тривалий час.
Довжина майже всіх цих гілок – кілька сотень метрів. Однак є і винятки. Дві залізниці врізаються глибоко в місто Кропивницький і пересікають житлові масиви кількох мікрорайонів. Довша з них (3200 метрів) з’єднує головну магістраль з підприємством, яке називають то ПРАТ "Кропивницький ОЕЗ", то «Кернелом», то по-народному олійжиркомбінатом. Ця залізниця проходить буквально під вікнами у жителів одноповерхових будинків по вулицях Руслана Слободянюка, Озерній Балці, Тургенєва, Ломоносова, Мендєлєєва. Місцями тут є переїзди з необхідними застережними знаками. Неподалік водоканалу високі дерева утворюють над залізницею зелений тунель.
На Новій Балашівці стежка уздовж колій зникає і перехожі (діти також) ходять сюди-туди буквально по шпалах. Оце вже вкрай небезпечно. Я недавно була у тому районі три рази – і два рази бачила там товарні состави! Причому виринали вони тихо і ніби нізвідки. Та й по блискучих рейках видно, що потяги курсують тут регулярно.
Інша міська залізниця довжиною два кілометри починається на складах Брайченка в районі Некрасівки і прямує на північ через вулицю Олега Ольжича (колишня Гайдара). Тут взагалі цікаве розташування колії. Вона пролягає по центру вулиці, а обабіч неї – проїжджа частина для авто. Залізниця пересікає вулицю Сиваську, зникає за парканом заводу залізобетонних виробів, виринає з нього на вулиці Короленка (тут є залишки семафорів та шлагбаумів) і щезає за парканами складів. І завод, і рейки, і огорожа – в сумному стані. Ця залізниця явно неробоча, а колись по ній перевозилися вантажі засекреченого в радянські часи заводу АРЗ.
Написи на устаткуванні для ручного переведення стрілок вказують, що принаймні до 2009 року тут ще стукотіли колеса потягів…
Залізниця майже на городі чи в саду для місцевих жителів, може, й не таке вже задоволення – якби потяги ганяли часто. А для городян, що люблять релаксувати в тихих куточках, оці некрасівські колії є неабиякою екзотикою. Не хочеться, щоб їх розібрали через відсутність господарської необхідності. Бо прогулянка по зарослих травою та квітами шпалах дарує фантастичні відчуття!
Ніна Даниленко
