Ні, це не дитяча лічилочка. Це ціни за проїзд у тролейбусах, автобусах і маршрутках у Кропивницькому. Їх розгляне виконком нашої міської ради і з великою ймовірністю затвердить. Бо такі об’єктивні економічні умови. І з цим не можна не згодитись. Голова міста Андрій Райкович цілком логічно обгрунтував позицію міської влади:
– Виконком розглядатиме рішення про підвищення цін на проїзд у комунальних тролейбусах та автобусах – до 5 й 6 гривень відповідно, і в маршрутних таксі – до 7 гривень, – написав він. – Це вимушений крок. Збільшилась мінімальна зарплата, ціни на все зростають, найвідчутніше – на енергоносії. Сьогодні собівартість проїзду вже сягнула за 10 гривень в автобусі, і майже стільки ж в тролейбусі. До того ж, у нас 80 тисяч пільговиків. Ми тримали найменшу серед обласних центрів України плату за проїзд в комунальному транспорті стільки, скільки могли. Але є економіка – маса виробництв та іншого бізнесу зупинилися чи обмежили свою діяльність через карантин, маємо значні скорочення надходжень до бюджету. Незважаючи на це, торік місто дотувало «Електротранс» на 120 мільйонів гривень. Це практично третина бюджету розвитку. Для порівняння – за них можна було збудувати три з половиною таких нових багатоповерхівок, як на Жадова. Ми не можемо припинити розвивати місто, обмежити у фінансуванні інші напрямки, та лише закривати бюджетом збитки комунального підприємства через дешевий проїзд, або навпаки, довести його до банкрутства. На 2021-й ми заклали «Електротрансу» 70 мільйонів гривень бюджетної підтримки, доводиться запроваджувати таку ціну на проїзд, яка дозволить надалі забезпечувати соціальні гарантії, і водночас тримати підприємство «на плаву». Якщо говорити про маршрутні таксі, то автопарк приватних перевізників потребує кардинальної модернізації, підвищення безпеки та комфорту пасажирів.
Аргументи переконливі. З точки зору бюджету міста. А з точки зору бюджету окремої родини? Чи окремого кропивничанина, який має мінімальні доходи?
Складно. Але місцева влада тут кардинально зарадити не може. Сьогодні ми підходимо до тієї межі, коли влада в Україні або мусить шо-то дєлать, як казала Вєрка Сердючка, з олігархами, або країну чекає системна криза. І це зовсім не жарти, бо у їхніх руках фактично уся енергетична сфера. Ми багато років ніби рухалися до ринкових цін на енергоносії. Звучало це логічно: ось буде ринок і ціни стануть справедливі й прозорі. Але на цьому шляху єдиними помітними зрушеннями було тільки неухильне зростання тих же цін. Чому ж ми їх не можемо наздогнати? Бо переважаючий вплив тут мають найкрупніші гравці на політичному і економічому полі. А в енергетичній сфері, то – монополія на монополії. І якщо навіть формально це визнається (як у ситуації із тепловою енергетикою, яка мінімум на дві третини контролюється структурами Ахметова), жоден державний орган нічого вдіти не може.
Ясна річ, ніхто з них добровільно не поступиться. Тож на таку боротьбу можуть зважитися тільки політичні камікадзе. Он Петро Порошенко тільки трохи посунув Коломойського і яку війну отримав! Але іншого виходу у нас немає. Може, «95-ий квартал» підкаже?
Світлана Орел