Через збройну агресію Росії понад 10 мільйонів українців вимушено залишили власні домівки, чимала кількість громадян втратили житло, оскільки воно зруйноване чи значно пошкоджене в результаті бойових дій. Держава шукає механізми, фінансові ресурси, міжнародну допомогу, аби поступово забезпечити житлом таких людей. У нашій історії нам уже доводилось вирішувати подібну проблему.
Американці ще у 18 столітті для переселенців почали будівництво каркасних будинків, які легко та швидко збирати. В Європі ця практика поширилася в кінці XIX-початку XX століть. Найбільшого розвитку ідея архітектурного мінімалізму отримала після Першої світової війни. У 1924 році за проєктом Корбюзьє під Бордо звели перше таке містечко. А через рік в Німеччині розробили систему зведення будинків зі збірних елементів –платтенбау.
Квартирне питання у радянській Росії у 20-30 роках вирішувалося шляхом переселення і ущільнення людей в конфіскованих квартирах. Через масовий наплив населення із сіл у міста житла на всіх не вистачало. Тож більшість таких переселенців жили в бараках або землянках. Трохи комфортніше почувалися мешканці комунальних квартир, де на десять-п’ятнадцять сімей був один санвузол, плита, водопровідний кран.
Упорядковані квартири зі всіма зручностями отримували фахівці, номенклатурні працівники.
Руйнування Другої світової війни тільки поглибили цю проблему. І до смерті Сталіна розв’язати її в СРСР не вдалося. Краєзнавець-журналіст Юрій Матівос пригадує, що у тодішньому Кіровограді комунальних квартир практично не було. Популярними на той час стали гуртожитки, які дещо й нагадували комуналки, проте проживання там не давало права на приватизацію кімнат. Одним із небагатьох прикладів комуналок була приватна дореволюційна будівля по вулиці Гоголя, 44. А ще другий поверх найвідомішого в Єлисаветграді торгового центру – будинку Заславського (на першому розташовувалися магазини і майстерні).
Землянки, сталінки, німецькі військовополонені
У надзвичайно важких умовах поверталась Україна до мирного життя після Другої світової війни. Гітлерівці перетворили на руїни 714 українських міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл. 250 із них спіткала доля Хатині. Втратили притулок близько 10 млн людей.
Аби частково відновити інфраструктуру, забезпечити людей житлом, використовувалася праця німецьких військовополонених. Мало кому відомо, що київський Хрещатик та знаменитий на весь світ ракетний завод у Дніпропетровську відновлювалися руками полонених німців. У теперішньому Кропивницькому такі будинки розташовані по вулицях Єгорова та Чорновола (біля облспоживспілки).
Для сімей партійної еліти й відомчих працівників зводилися будинки поліпшеного планування з великими кімнатами та вікнами, високими стелями, широкими і комфортними під'їздами. Назва квартир і будинків пішла від періоду, в який вони будувалися: 1935-1960 роки – сталінки. За словами Юрія Матівоса, на початку 50-х у нашому місті збудовали п’ять таких споруд. Дві на розі вулиць Великої Перспективної й Шевченка. Це будинок, де тепер магазин «Ватсон», а тоді розміщувався аптечний склад. Напроти нього височіли ще дві такі споруди, де сьогодні офіс компанії «Vodаfon» й будинок з крамницями. Також дві сталінки побудовані на тодішньому Сталінському (тепер Студентському) проспекті.
Проте більшість мешкала не у квартирах поліпшеного планування і навіть не в комуналках, а в землянках, яких важко назвати житлом. Найбільше їх було біля теперішнього пам’ятника червонозорівцям (район Кузні, що тягнувся до залізничних колій біля складу Брайченка). Там жили робітники заводу «Червона зірка». А також на Чечорах – до колишнього ДОСАФу.
Хрущовки – тимчасове розв’язання проблеми
У 1953 році до влади прийшов новий перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, який одразу ж взявся за житлове питання. Уже в червні наступного року на Всесоюзній нараді будівельників він звинуватив архітекторів, які стримують вирішення проблеми через власні естетичні уподобання. За словами Хрущова, вони «розуміють архітектуру занадто естетично, як художню діяльність, а не як засіб задоволення потреб радянського народу, витрачають народні гроші на нікому не потрібну красу, замість того, щоб будувати простіше, але більше». Зрештою 4 листопада 1955 року вийшла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві», яка поклала край періоду сталінської архітектури.
Постанова «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» 31 липня 1957 року остаточно закріпила нові принципи будівництва та архітектури. Передусім за рахунок раціоналізації житлового простору. Замість сталінок з високими стелями і великими окремими кімнатами з’явилися хрущовки — з кухнями по 5-6 квадратних метрів, прохідними кімнатами і об’єднаним санвузлом. Висота хрущовок — чотири або п’ять поверхів. Радянські архітектори поєднали ідею проєктування німецького платтенбау з американським конвеєрним будівництвом. Розроблені панельні п’ятиповерхівки здешевлювали будівництво нового житла на 30 відсотків за рахунок відмови від архітектурних надлишків.
У Києві з’явилися нові типові будинки вже на початку 1960-х у районі сучасної Дарницької площі. Будівництво панельних хрущовок обходилося ще дешевше. Зібрати будинок тепер можна було набагато швидше.
У цей період поширилася практика створення мікрорайонів. На місці приватного сектора, полів і городів виростали перші житлові масиви, у нас це Черьомушки (назва походить від першого району хрущовок в Москві). У кожному обласному центрі були свої Черьомушки.
Як розповідає Юрій Матівос, для кіровоградських Черьомушок обрали північно-західний напрямок міста, де знаходилися автовокзал (сьогодні його називають старим), колгоспний ринок, побудований на місці іподрому, що проіснував до 1962-63 років, де проводилися кінно-спортивні змагання. А пізніше, коли розведення коней втратило актуальність, міжнародні мотоциклетні гонки. Вдалині, де тепер корпуси обласної лікарні, знаходився дитячий будинок. Пізніше в цьому приміщенні працювала дитяча поліклініка.
Отже, на початку 60-х біля автовокзала почали споруджуватися цегляні 5-поверхові будинки. А у 1964-65 роках з’явилися будинки з бетонних конструкцій, які виготовлялися на місцевому панельному заводі.
Чому саме в цьому напрямку почало розвиватися місто? Адже протилежний бік Кіровограда мав водонапірну вежу, залізницю, піщаний ґрунт. А за сучасною вулицею академіка Корольова, яка була крайньою з північно-західного напрямку, простягалися родючі лани місцевого колгоспу «Україна». На це питання Юрію Матівосу відповів на той час головний архітектор міста, а в подальшому начальник відділу у справах будівництва і архітектури облвиконкому Анатолій Губенко. За його словами, з Москви надійшла стандартна план-схема мікрорайону Черьомушки, яка точно вписувалася в місцевість за старим автовокзалом. Архітектор був іншої думки і не раз доводив це тодішньому керівництву міста й області. Проте марно. Це коштувало йому посади, тож довелося завершувати власну кар’єру художником обласного художньо-оформлювального комбінату.
У центрі міста перша хрущовка з’явилася по вулиці Гагаріна, 3-а, біля стадіону. Проте, щоб отримати квартиру у хрущовці, треба було тривалий час постояти у житловій черзі на підприємстві. А поки перебитися, живучи у вагончиках або бараках, перелаштованих під житло. У Кіровограді на колишньому проспекті «Правди» у 70-ті роки працівники олієжиркомбінату (тепер Кропивницький олійноекстракційний завод) жили у вагончиках біля новозведених п’ятиповерхових будинків. (Можна побачити на другому плані фото. – Із сімейного архіву О.К.) З часом усі вони отримали квартири у цьому районі.
Аби пришвидшити отримання довгоочікуваного житла, практикувалося так зване «народне будівництво». Кожна людина, незалежно від професії, після робочого дня мусила відпрацювати певну кількість годин на будівництві, де очікувала мати квартиру. Залучалися також спеціалісти, інколи випускники солідних вишів і університетів, які не могли працевлаштуватися за фахом. Юрію Матівосу по завершенні Одеського університету також довелося працювати різноробом. Його бригада здійснювала розмітку для фундаменту будинків, зокрема першої хрущовки біля автовокзала.
Спочатку хрущовки будувалися як тимчасове житло, яке в найближчому майбутньому передбачалося замінити на комфортніше. У ті часи керівники держави обіцяли до 1980 року побудувати комунізм, що мало призвести до «поліпшення умов проживання радянських людей».
Але час минав, а комунізм так і не настав. А недоліки економних хрущовок проявлялися все зриміше. Квартири маленькі, ліфт відсутній. У бетонних будинках взимку часто холодно, влітку — спекотно, шумоізоляція слабка. Конструкції інколи перекошені. Все це через те, що між панелями мали вкладатися гумові прокладки для кріплення, щоб будівля була міцнішою і через щілини не проникали холод і шум. Проте деякі несумлінні будівельники не хотіли це робити.
Попри всі недоліки житлову проблему на той час вдалося вирішити в рекордно короткі строки. Хрущовки колись допомогли тисячам сімей вийти з комуналок і бараків. Вони були дешевим і доступним житлом і для багатьох стали стартовим майданчиком для його поліпшення.
Ольга Кизименко
А тим часом У Кропивницькому планується побудувати дві тисячі квартир до кінця цього року, тому вже сьогодні представники будівельної компанії виїхали оглянути земельні ділянки, на яких планується зведення. Надалі міська рада надасть будівельникам технічне завдання та вихідні дані, аби вони могли сформувати проєктні пропозиції. Свій проєкт будівництва житла для переселенців у Кропивницькому запропонувала Київська будівельна компанія ТОВ «Б19».
Її пропозиції сучасних технологій в житловому будівництві обговорили учасники робочої наради, що відбулася в Кіровоградській ОВА. «Компанія ТОВ «Б19» – експериментальний майданчик Київського національного університету будівництва та архітектури. Їхнє виробництво дозволяє будувати будинки із тришарової залізобетонної панелі.
– Підприємство одночасно і виробник, і забудовник, – розповів директор компанії ТОВ «Б19» Ігор Папуч. – Завдяки модульній технології будівництва та швидкомонтованій системі, процес зведення будинків скорочується вдвічі.