Наближається день козацтва. Ми багато говоримо про це явище. Але, на жаль, досить мало маємо глибоких конкретних знань про нього. Останніми роками деякі люди розповсюджують неправдиву інформацію про запорозьких козаків, буцімто запорожці не мають жодного стосунку до українського народу, або запорозькі козаки походять від скіфів, сарматів, готів, торків, берендеїв, черкесів-адигів, абхазів, бродників, берендеїв, гіксосів і багатьох інших. Або як пишуть інші автори, запорозькі козаки становлять окремий народ слабко пов'язаний з українцями.
Абсолютна більшість вчених істориків: Яків Новицький, Дмитро Яворницький, Михайло Грушевський, Смолій, Степанков, Брехуненко та багато інших писали, про те, що запорозькі козаки є складовою частиною українського суспільства і сформувалися з представників українського етносу. Розглянемо які є докази щодо цих тверджень.
Перша згадка про українських козаків належить до 1489 року, запис зроблений у праці «Хроніка всього світу» Марціна Бельського (1494-1575). Описуючи похід королевича Яна I Альбрехта 1489 року проти татар у Східне Поділля, М. Бельський зазначає, що польське військо могло успішно просуватись у подільських степах лише завдяки тому, що шлях йому показували тамтешні козаки, які добре знали свою місцевість. Бельский першим висунув теорію, про те що дніпровські козаки, як страта населення сформувалися з місцевих людей, що мешкали в Наддніпрянщині та Брацлавщині (Східне Поділля).
Друга згадка про дніпровських козаків датується 1492 роком, коли запорожці атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею, про це йдеться у листі великого князя Олександра до хана Менґлі I Ґерая. Відомі нам імена ватажків українських козаків 15 століття: Василь Жила, Богдан і Голубець. Як бачимо, це традиційні українські імена та прізвиська. Чоловічі імена Василь та Богдан були досить популярні серед українців 15-17 століть. Тим, хто ставить під сумнів існування українського народу в 15 столітті, варто дізнатися, що, першим найстарішим точно датованим текстом українською мовою є опис життя святих – Четья-Мінея 1489 року. А в 1556 році була розпочата робота над Пересопницьким Євангелієм, що стало першим перекладом Біблії українською мовою. Більшість істориків впевнено доводять те, що українці в XII-XIII століттях остаточно виокремлюються як окремий народ з власною мовою, культурою, менталітетом та етнічною територією.
Слід зауважити, що в 15 ст. і до кінця 16 століття українські козаки ще не виділяються в окрему верству населення. Козаком могла називатися людина будь-якої страти: шляхтич, селянин, міщанин. Козаками звалися навіть князі, якщо вони козакували. Наприклад, Остафія Дашкевича (1455-1535) черкаського старосту в 20-30 роках 16 століття, називали і шляхтичем і козаком. Деякі дослідники вважають, що першим великим ватажком українських козаків в кінці 15 століття був князь Богдан Глинський намісник черкаський (помер в 1512 році). Є теоретичне припущення, що Богдан Глинський залишився в народній пам’яті українців, як перший козак, на ймення Мамай. Хоча сам себе князь вважав в першу чергу – шляхтичем.
Перших українських козаків також називали за місцем проживання: канівці, кияни, брацлавці та найбільше черкасці. Черкаси – укріплене місто на правому березі Дніпра, до побудови перших Запорозьких Січей його можна назвати козацьким центром, навколо цього прикордонного міста гуртувалася найбільша маса козаків українських земель.
Цілком природно, що в першій половині 16 столітті дніпровських козаків іменували черкасами. Назвою черкаси деякі іноземці навіть називали всіх українців-русинів, і це ще раз підкреслює генетичний зв'язок між запорозькими козаками та українцями.
В 1528 році в грамоті польського короля Сигізмунда Першого до Остафія Дашкевича, вперше було зафіксовано назву козак, як окрему соціальну групу населення Черкас: «Черкасці (міщани) та козаки черкаські». Проте виокремлення козацтва в окрему верству населення тогочасної України тривало довго.
Остаточно (де-факто) дніпровське козацтво виокремлюється в окрему верству українського етносу лише в останній чверті 16 століття. Проте юридично (де-юре) українське козацтво, як окремий стан населення тогочасної України, виділяється лише в середині 17 ст.
Звернемося також до писемних доказів походження дніпровських козаків. Павел Пясецький (1579-1648) в праці «Хроніка подій в Європі» писав: «Особи, що зараз громаду козаків запорозьких представляють, здебільшого походять з провінцій Польської Русі». Пясецький розумів під Польською Русю Галичину, Волинь, Брацлавщину, Поділля, Київщину та Чернігівщину, тобто традиційну етнічну територію українського народу в 16-му – першій третині 17 століття. До речі вже на середину 17 століття, українці завдяки запорозьким козакам, що стали щитом на Півдні, значно розширюють свої етнічні кордони, колонізуючи Правобережну Україну та Слобожанщину.
Французький інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан (1600-1673) у своїй монументальній праці «Опис України кількох провінцій королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн» багато місця присвятив запорозьким козакам. І докладніше написав про походження запорожців: «Благородний люд, що нині зветься запорозькими козаками походить від русинів (українців) та сповідує грецьку (православну) віру». Русини – це традиційна самоназва українців, що домінувала до 19 століття, коли запанував другий етнонім «українці», задля того, щоб протистояти русифікаторській політиці Російській імперії, яка намагалася знищити та поглинути український народ, та стерти історичну пам’ять про козацьких предків.
У 1623 році львівський поет Бартоломей Зиморович написав і видав у Кракові цікаву поему "Пам'ятка Хотинської війни 1621 року". Автор, описуючи 40 тисячне військо козаків під проводом Петра Сагайдачного, прямо називає козаків українцями.
І наостанок, згідно з генетичними дослідженями за поліморфізмом Y-хромосоми початку XXI ст. запорозькі козаки етногенетично належали до південного типу східних слов'ян, тобто до українців.
Останні генетичні дослідження просто розвіяли, як вітер попіл, припущення окремих істориків та етнографів про можливе кавказьке чи азійське походження запорожців, або про значну частку даних типів у формуванні українського козацтва. Також генетичні дослідження розбили химерну теорію про запорозьких козаків, як про окремий народ.
Таким чином, ми можемо переконливо стверджувати, що дніпровські (запорозькі) козаки зародилися в надрах українського етносу. Запорожців ми можемо твердо іменувати українцями. Цілком правильно буде називати запорозьких козаків – українськими козаками.
Українці мають повне право пишатися своїми великими козацькими предками, які самовіддано боронили від ворогів рідну, батьківську землю.
Олександр Ковтуненко