Про журналістську грань творчості Валерія М’ятовича відомо давно і далеко за межами області: не одне десятиліття він віддав і районним газетам, і редагуванню обласної «Народне слово». Не помилюсь, коли скажу, що тоді газета мала найвищий рейтинг (тираж, популярність, дієвість) у своїй тридцятирічній історії. Але… Не про журналістику мова.
Від зими обласна письменницька організація спільно з Музеєм мистецтв провадить спільну акцію «Літературна вітальня»: знайомить читачів, шанувальників художнього слова з творчістю письменників краю: представляються нові рукописи, письменники діляться не реалізованими іще задумами, відповідають на каверзні питання…
Валерій М’ятович, автор двох романів («Номенклатурний декамерон», Київ, 2016; «Нехай святиться ім’я твоє…», Кам’янець-Подільський, 2022), минулого вівторка здивував виставкову залюднену залу другого поверху насамперед артистизмом, з яким продекламував зачини знаменитих творів української літератури ХХ століття: новела «Подвійне коло» з роману Юрія Яновського «Вершники» і «Чотири броди» Михайла Стельмаха. Напам’ять читати чималі уривки прози – на таке рідко хто одважується. І це була перша несподівана грань творчої особистості.
Друга та, що до нього приходять образи римовані, які романіст несподівано ризикнув озвучити. Отже, чекаймо в майбутньому й поетичної книги. Таке в історії літератури хоча й рідко трапляється (частіше навпаки – після поезії проза), але цю рідкість можемо спостерігати й ми.
Третя грань: писання паралельно кількох творів. Того сонячного дня письменник читав чотири незавершені тексти, над якими працює нині. Відтепер допитливі шанувальники матимуть нагоду підтручувати автора до видання кожного роману-повісті.
І найнесподіванішою гранню журналіста-прозаїка-декламатора-поета виявилась у «Літературній вітальні» остання: В.М’ятович подарував музею свою… картину. Так, так: олійними фарбами писаний міський замрячений пейзаж поряд із мікрофоном від самого початку інтригував слухачів-глядачів, і лиш у фіналі, як і належить, рушниця вистрілила.
…Чотири грані. Хоча ж це не всі. Дочекаємось наступної сповіді митця, який колись, у дитинстві, жив, за його щирим зізнанням, у раю – село Моргунівка.
Василь Бондар