Продовжую розповідь про дослідження групового знімка, опублікованого в першій частині цієї статті – http://chas-time.com.ua/liudyna/doslidzhennya-starogo-znimka.html
Щоб освіжити шановним читачам пам'ять, нагадаю: зроблений він приблизно 1910 року в містечку Братолюбівка Олександрійського повіту Херсонської губернії.
Сьогодні розповім лише про одну особу, присутню на знімку. Це чоловік, заняття якого досить очевидне.
о.Алєксєєв, Братолюбівка, прибл. 1910 р.
На цьому фрагменті впізнається священик у відповідному одязі. Для порівняння нижче схожі за віком і вбранням церковнослужителі:
о. Петро Любімов, 1867 р.н. о. Микола Столєтов, 1876 р.н.
Нагадаю, що і пані Чабаненко у своєму листі також згадує, що на колективному фото, серед інших, присутній місцевий панотець (дивіться частину першу статті).
У рік, коли було зроблено світлину, так само, як і в роки до і після, в метричних книгах, інших документах, відповідних довідниках і єпархіальних виданнях фігурує тільки один священик Святодухівського храму м. Братолюбівки – отець Володимир Григорович Алєксєєв, 1879 року народження. Тобто на фотографії він у віці приблизно 31 року.
Особисто радий гарній нагоді згадати про рід священиків Алєксєєвих. 130 років тому в Святодухівському храмі о. Григорій, рідний тато о. Володимира, вінчав батьків моєї бабусі Марії Лук'янівни – заможного господаря з Бокової Лукіана Георгійовича Шарату (вихідця з козацько-старшинського роду містечка Піщаного Переяславського полку Гетьманщини) і олександрійську міщанку Олександру Кирилівну Чернявську.
Як відомо, дозвіл на будівництво кам'яного однопрестольного Святодухівського храму в містечку Братолюбівка (тоді Єлисаветградського повіту) отримано в жовтні 1819 року. Закладено святиню 7 травня 1820, а освячено 4 січня 1821 р. Побудована за кошти тогочасних власників села братів Григорія Івановича і Семена Івановича Лисаневичів (відповідно – генерал-лейтенант і статський радник). Їхній батько, секунд-майор Іван Лисаневич, фігурує в документах 1779 року про будівництво храму Йоана Предтечі в сл. Петриківці (нині – Нова Прага). Найвідоміший чоловік з цього роду – Борис Лисаневич (1905, Одеса – 1985, Катманду) – людина дивовижної долі! Дружив з королевою Британії Єлисаветою ІІ, королем Непалу, Агатою Крісті, Франсуазою Саган, принцом Карлосом і багатьма іншими відомими і видатними людьми світу. Про нього писали книги і знімали фільми. В одному з інтерв'ю Борис згадував свого прадіда – генерал-лейтенанта Григорія Івановича Лисаневича (в родині добре знали свій родовід). В YouTube є досить цікавий документальний фільм про Бориса Лисаневича.
Але повернемось з неба на землю. Братолюбівській церкві належало близько 33 десятин землі – це була пожертва приватних осіб, ймовірно саме Лисаневичів. Найстаріша збережена метрика датується 1820 роком. Очевидно, служби відбувалися в тимчасовій дерев'яній каплиці (так у ті часи практикувалося часто).
Перший священик Святодухівської церкви – о. Дмитро Олексійович Угринович (1794 року народження), служив у храмі, як мінімум до 1842 року.
З 1845 у метриках фігурує о. Григорій Александрович і о. Йосип Щербань; 1849-1858 – о. Йоан Нікольський; з 1862 і до початку 1863 – о. Семен Федорович Верещацький, згодом переведений у Свято-Покровську церкву сусідньої Бокової. У Братолюбівці він встиг у квітні 1862 року відкрити церковно-приходську школу, де в класі, який обладнав у своєму ж будинку, навчав дев’ятеро учнів.
Метричні книги братолюбівського храму збереглися частково і знаходяться у двох архівах – Одеському (з 1820 по 1880 р.р.) і Кіровоградському обласному (1880-1919 р.р.).
До вашої уваги один із записів з метрики 1914 року з припискою справа про усиновлення, яка досить унікальна для того часу (принаймні на теренах, про які мова):
Батько отця Володимира, о. Григорій Леонтійович Алєксєєв, був священиком Святодухівського храму м. Братолюбівка з лютого 1863 по 1903 р.р. При ньому в Братолюбівці у 1889 році було організоване приходське опікунство. Ймовірно, його батько о. Леонтій Алєксєєв, фігурує в Херсонський Єпархіальних відомостях за 1862 рік, як вчитель церковно-приходської школи при Миколаївській церкві с. Байдаківка Олександрійського повіту.
У тому ж єпархіальному джерелі за 1902 рік о. Григорій згадується, як духовник Братолюбівського благочиння, а в списку Синоду за квітень 1903-го серед священиків нагороджених саном протоієрея “за заслуги по духовному відомству”. За особистим проханням у тому ж, 1903-му, виходить “за штат” у віці 65 років, хоча він і далі допомагав синові в церковній службі до 1908 року. У 1909-му отець Григорій відійшов у інший світ, урочисто похований “в огорожі церкви”.
Маму о. Володимира звали Марія Семенівна, дівоче прізвище невідоме, роки її життя – 1840-1889. Як бачимо, вже у віці 10 років о. Володимир втратив таку рідну людину.
Видання “Справочная книга Херсонской епархии. Одесса, 1906 г.” повідомляє, що панотець Володимир закінчив Одеську духовну семінарію (1886 р.), мав свідоцтво на звання народного вчителя. У 1889 році призначений псаломником, у 1896 – дияконом, а з 1901 – рукоположений священиком. У Братолюбівці душпастирював з 27/08/1902 року, куди згідно з його проханням був переведений з с. Головківка Олександрійського повіту. На вказаний рік церковний капітал сягав 1600 руб., в приході було 1068 осіб, як з містечка Братолюбівки, так і з ближніх сіл Добрянки, Швединівки, Малої Іванівки і Іванівки, які своїх храмів не мали.
Крім служби у храмі, о. Володимир законовчительствує в земській (на 1906 р. – 140 учнів) і церковно-приходській школах. Він також завідує останньою. Ймовірно, товаришував він і з М.Л. Давидовим, який дуже вболівав за освіту сільських дітей.
Отець Володимир був одружений з Анастасією Харитонівною (дівоче прізвище невідоме). Подружжя пережило трагедію – народжені у жовтні 1903 року близнюки Серафим і Олександр померли в кінці серпня 1904 року проживши всього 10 місяців. Згодом народився син Сергій (бл. 1906 р.).
Хотілось би принагідно згадати людей, які протягом багатьох років допомагали священикам Алєксєєвим: псаломник Климент Романович Нагірний, церковний староста селянин Петро Горпенко та голова приходського опікунства, вчитель місцевої земської школи Яків Захарович Балан.
Доля о. Володимира, на жаль, трагічна. Короткі дані про це знаходимо на сторінках книги другої видання “Реабілітовані історією. Кіровоградська область”. Підготовка до переслідувань священиків почалась у 1929 році, наприклад, відомий список релігійних громад, який надіслано в адмінуправління НКВС УРСР від Криворізького окрадмінвідділу 27.06.1929, де серед інших, значаться і дві братолюбівські громади – при Святодухівському храмі і юдейській синагозі.
Титульна сторінка справи
Справа обсягом 40 сторінок містить документи про звинувачення і знищення отця Володимира. Документи складали, очевидно, малоосвічені люди, тут трапляються численні помилки, іноді досить суттєві.
Відкривається справа довідкою, виданою братолюбівською сільрадою у тому, що В.Г. Алєксєєв втратив виборче право. Далі – характеристика від 17/07/1937 на “попа, сина попа”, яка насправді написана, як обвинувачення і підписана головою тієї ж сільради і її секретарем. Обвинувачували о. Володимира в тому, що він у себе на квартирі проводить богослужіння, організував свято Пасхи і проводив освяту. Крім того, звинувачувався в організації збору підписів за відкриття церкви. Шкода, що на довідці не стоять прізвища підписантів.
Наступні документи – протоколи допитів, які проводив уповноважений Долинським райвідділом НКВС Остапенко та інші енкаведисти. Перший – колишнього батрака (до 1928 р.), а нині голови (!) колгоспу “Червоний заклик” Сопка Артема Трофимовича (нар. 1903 р. в с. Інгуло-Кам'янка, члена ВКП(б) з 1935 р.), який свідчив зокрема таке: “Алексеева знаю давно. В прошлом поп, работает попом. Систематически занимается антисоветской пропагандой, направленной против партии и правительства...проводит явную контрреволюционную агитацию против всех кампаний”. Але крім слів о. Володимира про те, що скоро церкву відкриють і відремонтують, нічого конкретного не повідомив. Свідчив він також, що до нього, як з Братолюбівки, так і з багатьох навколишніх сіл приходять люди хрестити своїх дітей.
Другий протокол – бригадира колгоспу Гриненка Миколи Васильовича (нар. 1912 р. в м. Братолюбівка, ймовірно батьки цього “героя” хрестили його у о. Володимира, член комсомолу з 1934 р.), який у свої 25 років, маючи двох синів, також допомагав злочинній владі. Останній зокрема свідчив, крім того ж набору стандартних наклепів, за якими в ті роки фабрикувалися справи на “ворогів народу”, про те, що “Алексеев уже был арестован за контрреволюционную деятельность кажется в 1930 году… Ходит по окрестным селам и проводит сбор подписей за открытие церкви”. Третій протокол допиту – Гаєвського Олександра (нар. 1906 р. в с. Іванівка, ймовірно також був хрещений священиком Алєксєєвим) – у ньому знову ті ж наклепи про антисовєччину і контрреволюцію і свідчення про збір підписів за відкриття церкви. З решти однотипних протоколів допитів (Оксанич Гриць Іванович, Лоєнко Лізи Савелівни – обоє 1900 р.н., з бідняків, без освіти) стає зокрема відомо, що храм у Братолюбівці зачинили в 1933 році.
Очевидно, “слідчим” не вистачало “доказів”, бо вже в останніх протоколах жінок, яких легше залякати (Лоєнко і Казимирович), містяться цитати, які приписані братолюбівському священику – в них він начебто закликає до саботажу роботи в колгоспах, руйнуванню с/г техніки, а також розповідає про допомогу з-за кордону, яка повалить “радянську владу” і таке подібне...
Далі у справі йдуть протоколи про очну ставку о. Володимира з громадянками Казимирович Феодосією Антонівною (1896 р.н.) і Лоєнко Л.С., де вони знову повторюють, хоча і в дуже скороченому вигляді (імовірно, за короткий термін не змогли вивчити текст, як слід) ті ж цитати нібито почуті від священика. О. Володимир заперечує всі ці наклепи, лише підтверджує здійснення релігійних обрядів.
У той самий день, коли проводилися очні ставки, а саме 23/09/1937 помічник оперуповноваженого Долинського райвідділення НКВС Демчук підписав постанову про арешт о. Володимира. Згодом був проведений трус його особистого майна і арештоване особисте листування, але ці заходи “вєщдоков” так званому “слідству” нічого не дали.
Акт про медицинське обстеження від 24/09/1937, яке проведено комісією у складі двох лікарок “м. Долинськ” (очевидно, Долинська) Фруміною і А.І. Шатохіною, містить запис про виявлені хвороби – порок серця і катаракту, але це їм не завадило дати висновок – “по этапу следовать может”.
Наступне – анкета арештованого, з якої стає відома точна дата і місце народження о. Володимира – 07/06/1879, містечко Братолюбівка. Далі короткий опис зовнішності – “шатен, середнього зросту, очі блакитні”. Дізнаємось ми і про його родину – “син – Сергій, 31 рік; брат – Павло Григорович, 56 років, проживає в с. Михайлівське при ст. Цибулеве Одеської обл.; сестри – Анна 72 р. і Марія 66 р. проживають в м. Кірово (нині – Кропивницький – авт.)”. І, крім перерахованого – “арештовувався в 1928 році за несплату податків”. Під анкетою підпис:
Наступного дня після арешту був проведений допит, про що звісно складено протокол. Усі звинувачення в так званій “контрреволюційній і антирадянській пропаганді” о. Володимир вчергове відкинув, неодноразово заявивши, що це неправда і що він не міг подібне казати, бо добре знав, чим це може скінчитися. Підтвердив він тільки те, що святив паски, хрестив дітей і відспівував померлих.
На жаль, далі все розвивалось за жахливим, але типовим для таких справ, сценарієм. Виконувався план Москви, доведений до кожного району по кількості арештованих і розстріляних. Виходить постанова Долинського райвідділу НКВС про обвинувачення о. Володимира у всіх перерахованих “гріхах” і передача справи на “позасудовий” розгляд “спецтрійці” (які терміни придумано!).
Страшно читати останні документи У справі – постанову “Николаевской тройки НКВД” від 02.11.1937 і довідку про її виконання, з якої відомо, що за сфабрикованою справою без будь-якого суду, ні в чому невинного священика, який все життя вчив дітей і служив у церкві, Володимира Григоровича Алєксєєва було розстріляно 20 листопада 1937 року о 24:00. Зверніть увагу на дати (з якою швидкістю нищили кращих людей) – від довідки сільради до розстрілу всього чотири місяці і три дні!
Отець Володимир не відрікся сану в найзапекліші роки гонінь на релігію – період 1929-1938. У цей час практично було ліквідовано інститут церкви, священиків було або вбито або заслано в табори, деякі відреклися від сану. А о. Володимир продовжував служити людям і вів тиху боротьбу за відкриття храму збором підписів – аж до кінця вересня 1937-го, до моменту потрапляння в руки злочинців Долинського “райотдела НКВД” і кривавих катів з так званої “тройки”, які засудили до смертної кари і його, і ще тисячі безвинних жертв.
Тільки у 1989 році о. Володимира реабілітовано Кіровоградською облпрокуратурою.
Більшовики також зруйнували і храм, братолюбівську святиню, яка стояла на пагорбі в центрі села. Центральну частину мешканці іменували Нижньою Дубровиною. Нащадок родини Горбенків (ця родина в 1919 році переселилися з с. Бокової в Братолюбівку) згадує “велику красиву церкву”.
Ймовірно, будівлю Святодухівського храму стерли з лиця землі місцеві безбожники-більшовики за допомогою активістів-комсомольців в період з кінця 1937 до моменту їх втечі перед німецькою окупацією в 1941-му. Відомі імена деяких з них – Юхименко Пилип Григорович, Сердюк Микола Агапійович (соромно за такого однофамільця) – більшовики і голови колгоспів; “активісти” – Вернигора Михайло, Рець Олександр, Кокора Олександр, Коваленко Семен Павлович і вказаний вище Гриненко М. Ці та інші представники “нової влади”, колишні ледарі, п'яниці і гультяї, не знали, що церкву неможливо зруйнувати, вона однак залишиться, лише невидима. Не знали, що руйнуючи будівлю святині, кидаючи у вогонь ікони і книги, виганяючи цілі родини селян з домівок, відбираючи їхнє майно і харчі – прирікаючи їх на голодну смерть, відправляючи найкращих у табори ГУЛАГу або на розстріл, вони тим самим прирекли себе і весь свій рід на вічну ганьбу.
За часів німецької окупації релігійна служба в с. Братолюбівці була поновлена. У селі діяв Троїцький молитовний будинок (Долинське благочиння) – на світлинах нижче екстер'єр і інтер'єр (з фондів ДАКрО):
Троїцький молитовний будинок. Братолюбівка, 1966 р.
Згадує онучка завідуючого братолюбівської лікарні М.В. Бєлоярцева: “Пам'ятаю її. За городом дідуся стояла ця церква. Бабуся з дідусем її відвідували, я в неї не ходила. Мені тоді було 9-10 років. Велика була будівля, як для села”.
Під час другого етапу гоніння на релігію (вже без терору), постановою Ради зі справ релігій при Раді Міністрів СРСР братолюбівська релігійна громада знята з реєстрації 13/07/1966, тобто ліквідована і заборонена.
Уже в незалежній Україні в селі побудована новий храм, фото якого у авторському виконанні, до Вашої уваги:
Сучасна Миколаївська церква, с. Братолюбівка
Маю надію, що на місці будівлі Святодухівського храму з часом встановлять пам'ятний хрест, проведуть молебен і добрим словом згадають всіх священиків, які в ній служили. А в селі почнуть шанувати духовний центр, де стоїть святиня, хоча й невидима. До того ж є гарна нагода – 200 річчя Храму (зверніть увагу якого числа за старим стилем церква освячена, відповідно двохсотріччя припадає на 16 січня 2021 року). Можливо, відтоді і почне відроджуватися колись процвітаюче і багатолюдне містечко Братолюбівка.
Владислав Сердюк, історик-докторант
Хотілось би звернутися до людей, які проживають у Братолюбівці, а також до тих, чиї пращури з цього містечка. Подивіться, будьте ласкаві, свої старі фотоальбоми чи папки зі світлинами – можливо, знайдеться хоча б якась стара (до 1960-х років). Хотілось би показати людям і будівлю Святодухівського храму, а також інші зображення. Давайте разом збережемо пам'ять про славне село!