Увечері, 4 грудня 1957 року, напередодні дня Конституції СРСР, на парканах біля заводу «Червона зірка», біля центрального ринку та по вулиці Калініна невідома особа розклеїла листівки антирадянського змісту.
А ще через місяць, 14 січня 1958 року, увечері, напередодні виборів народних суддів на паркані школи №3 на Новомиколаївці, де була виборча дільниця, хтось приклеїв ще одну листівку такого ж характеру.
Василь Бережний, фотографія з архівно-слідчої справи №14273
Більше двох місяців знадобилося працівникам КДБ, щоб знайти автора цих листівок. Ним виявився 46-річний Василь Бережний, який проживав по вулиці Пляжевій на Новомиколаївці.
У день арешту Бережного, 19 лютого 1958 року, провели обшук у його будинку і вилучили чотири учнівських зошити, які були списані антирадянськими віршами, та сім листівок також змісту. Відразу була призначена графологічна експертиза, на яку відправили 19 анонімних документів та 14 конвертів до них, а також зразки почерку Бережного.
А 1 березня призначили амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Лікарям Бережний сказав, що «листівки він писав, бо його не брали на роботу і відмовляли у виплаті лікарняних, а також зняли з нього інвалідність, і він вважав, що листівки допоможуть усунути цю несправедливість». Висновок лікарів – осудний.
У ході слідства стало відомо, що з грудня 1957-го по 19 лютого 1958 року, тобто за два місяці, Василь Бережний склав і поштою відправив листівки антирадянського змісту в видавництва «Молодь» (Київ), «Правда» та «Советский писатель» (Москва), на фабрики імені Фрунзе (Харків) та «Атлас» (Львів), у газету «Кіровоградська правда», завідуючим обласного та міського відділів освіти, директорам шкіл №3, 4 та 29, у педінститут, машинобудівний технікум та штаб «Молодої гвардії» у Кіровограді. Також Бережний опускав складені ним листівки у поштові квартирні ящики та розкидав їх по вулицях міста.
«Вірші писав, зберігав і розповсюджував сам, ніхто про це не знав» – сказав слідчому Бережний. Підписував він листівки псевдонімом Іван Правда.
Василь Андрійович Бережний народився у 1912 році в Єлисаветграді у сім’ї робітника. Закінчив cім класів школи №3. Поїхав навчатися до військового училища у Полтаві, та у 1930 році перевівся до кавалерійського училища у Зінов’євську, а у подальшому, коли це училище перевели до Тамбова, навчався там до 4 жовтня 1933 року.
Далі була служба на Далекому Сході та участь у Великій Вітчизняній війні. У 1943 році Василь Бережний був контужений під Кременчуком, відмовила уся права частина тіла, пів року пролежав у госпіталі. Нагороджений орденом «Червоної зірки», медалями «За відвагу, «За бойові заслуги» та «За перемогу над Німеччиною»
Після демобілізації, у 1951 році, у буфеті випадково зустрівся з двома чоловіками, з якими мав неприязні стосунки на попередньому місці роботи, і через яких його звільнили звідти. Стали сваритися і битися. У підсумку нарсуд 1-ї дільниці міста Кіровограда за хуліганство (ч.2 ст.70 КК України) призначив Бережному рік виправних робіт.
У 1952 році Василь Бережний повернувся додому і влаштувався на роботу майстром на гудзикову фабрику. Потім працював різноробом та сторожем на птахокомбінаті. Отримав там травму на пилорамі (травмував два пальці правої руки), за що призначили 3-тю групу інвалідності.
Адміністрація підприємства звинуватила Бережного у тому, що нещасний випадок стався з його вини. Василь з цим не погодився і написав скаргу у Київ. Приїхав технік-інспектор ЦК профспілки, який швидко розібрався у пригоді і зробив висновок, що Бережний не винен, і його відновили на роботі та оплатили лікарняний.
Та у 1956 році керівництво птахокомбінату усе ж таки звільнило Бережного з роботи з формулюванням «приходив на роботу у стані алкогольного сп’яніння».
У подальшому Бережний намагався влаштуватися на роботу, але його ніде не брали, оскільки був інвалідом 3-ї групи.
Слідство тривало майже два місяці. 10 квітня 1958 року Кіровоградський обласний суд призначив Василю Бережному покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років з поразкою у правах на 5 років.
Після суду над В. Бережним в. о. голови Кіровоградського обласного суду В. Громов направив листа голові Кіровоградської міської ради, у якому доводив до відома, що В. Бережного засуджено до 8 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років, і просив включити прізвище В. Бережного до списків осіб, які мають поразку в правах.
16 червня 1958 року спеціальна комісія спалила 162 аркуші паперу, на яких був проставлений штамп середньої школи №27 та виконані екзаменаційні роботи за 1956 рік учнями 7 та 8 класів з російської мови та математики. Ці аркуші були вилучені у В. Бережного, на їхній чистій стороні він писав свої тексти.
А у червні 1960 року справу переглядали у зв’язку із заявою В. Бережного. На той час він відбував покарання у Мордовії.
«Вина Бережного матеріалами справи доведена. Проте міра покарання судом обрана сувора, вона не відповідає особі засудженого. Бережний 18 років служив в Радянській Армії. Брав участь у боях біля озера Хасан та у Великій Вітчизняній війні. Мав урядові нагороди. Під час роботи після демобілізації був покалічений» – читаємо у протесті прокурора, який просив зменшити термін покарання до 3 років позбавлення волі без поразки в правах.
«Слухаючи антирадянські наклепницькі радіопередачі закордонних радіостанцій, писав, розповсюджував і зберігав листівки, в яких зводив наклепи на радянську дійсність. Всього склав 16 текстів антирадянських листівок. Розмножив їх до 46 екземплярів, з яких 18 надіслав на адреси редакцій газет, журналів та інших установ» – читаємо у постанові Президії Верховного Суду УРСР від 5 липня 1960 року. Термін покарання В. Бережному Верховний Суд зменшив до 3 років позбавлення волі.
Дані про звільнення Василя Бережного з-під варти в архівно-слідчій справі відсутні.
Володимир Поліщук
Кілька віршів Василь Бережний надіслав в редакцію газети «Кіровоградська правда». Та їх відразу відіслали в КДБ.