У 2021 році Олександр, як і тисячі альпіністів, не збирався воювати. Але з початком повномасштабної війни одразу пішов на фронт. А в 2022 році цей його похід з групою п’ятої категорії складності (150 км, 19 днів, 7 учасників) зайняв перше місце на чемпіонаті України з гірського туризму.
Вікіпедія каже, що спортивний туризм — це неолімпійський вид спорту, який полягає у проходженні певних шляхів, які називають маршрутами, з подоланням природних та/або штучних перешкод (гірські вершини і перевали у гірському туризмі), виконання технічних прийомів, спеціальних тактичних та/або технічних завдань.
Олександр Павлов – майстер спорту зі спортивного туризму. Здійснив безкисневе сходження на Манаслу (8 163м), траверс Комунізму 5Б (7495 м), траверс Каракольський – Джигіт 5Б, сходження на Леніна з півдня 5Б (7134 м), сходження на Хан-Тенгрі (7010 м), сходження на Аконкагуа (6962 м). А також безліч походів 4-6 категорій складності, близько 20-ти першопроходжень на Кавказі, Памірі та на Тянь-Шані, брав участь в мультиперегонах.
Особливості району
Тянь-Шань – гірська система, розташована в Центральній Азії на кордоні між Казахстаном, Узбекистаном, Киргизією та Китаєм. Першим європейським дослідником Тянь-Шаню в 1856 став Петро Петрович Семенов, який отримав за свою працю титул «Семенов-Тян-Шанський». Кокшаал-Тоо – найпівденніший хребет у Киргизії. Цей хребет розташований у Центральному Тянь-Шані між озером Іссик-Куль та пустелею Такла-Макан, на кордоні Киргизії з Китаєм. Це фактично Південний край Внутрішнього Тянь-Шаню.
У цьому районі велика кількість вершин висотою майже 6000 м. Найцікавіші серед них – пік Кизил-Аскер (5842м), пік Крила совєтів (5800 м), пік Космос (5954 м), пік Данкова (5982 м), пік Чон-Турасу або Джолдаш (5729 м), пік Альпініст (5641 м), пік Сергія Корольова (5816 м).
Для району характерне поєднання типово альпійських форм (багато вертикальних скельних стін з перепадом висоти до 1,5 км) з досить великим зледенінням. Весь район, включаючи низини – зона вічної мерзлоти. Часто трапляються заболочені ділянки аж до висот 4000 м. Більше освоєна лише центральна частина хребта. У східній частині було здійснено менше 5 походів і стільки ж альпіністських експедицій. На захід від Кизил-Аскера була всього одна альпіністська експедиція і один похід.
Для деяких учасників це був перший великий похід, для інших – новий район, хороша компанія. Для керівника до цього списку можна додати дослідницьку місію. Частина учасників вже була на Тянь-Шані неодноразово. Були вже на Терскеї та в Ак-Шийраку, Борколдої, Інильчеках. Костяк групи ходив разом у похід у Куйлю 2019 року. Двоє з групи вже були в районі Кок-Шаал-Тоо, але трохи на схід, у районі піку Данкова.
Особливості маршруту
Майже весь похід проходив в льодовиковій зоні. Окрім кількох днів на старті група спускалася з льодовиків лише на днівки. Даному маршруту властива дуже висока автономність. Людей команда зустрічала тільки у долинах перед стартом і після фінішу, коли їхали позашляховиками, а загалом – повна відсутність стежок, майданчиків для бівуаків та інших слідів перебування людини.
Хоча абсолютна висота і невелика (в районі близько десятка вершин перевищують 5000 м), але в поході висота відчувалася постійним на ній перебуванням. Середня висота ночівлі та середня висота маршруту близько 4260 м, що не дає сильно розслабитися та відпочити від безперервного перебування на висоті. Це новий маршрут з безліччю першопроходжень.
Більшість походів мають напрям Схід-Захід, шлях групи був навпаки із Заходу на Схід. Всього в районі близько 50 у тій чи іншій мірі описаних перевалів та вершин. Але загалом інформації дуже мало. У багатьох ущелинах спортивні групи були лише один раз. Маршрут Сашиної групи проходив незвіданою частиною району. По суті добре відомий та описаний тільки район льодовиків Кизил-Аскера. На льодовиках Комарова – Центральному та Західному – до них були лише три групи. На льодовику Джірнагакту (No 84) була лише одна польська альпіністська експедиція 2012 року та одна спортивна група туристів у 2019 році. Льодовики 87 (Ак-Байтал), 88 (Соборний), 89 (Воронцовський) вперше відвідані людьми в цьому поході. По району є лише одна хребтівка. Практично весь похід був пройдений по космознімках у режимі першопроходження.
Також похід ускладнювало і те, що багато льодовиків, раніше закриті та без тріщин, тепер були відкриті з новими зонами тріщин у пониззі. Мабуть, у районі трапилось деяке зрушення льодовиків за останні кілька років. У район глобально є три варіанти входу/виходу – через Нарин, Через Барскоон (дорога на Кумтор) та гелікоптером. Дістатись можна тільки автівками з підвищеною прохідністю. Бюджет логістики займає більшу частину бюджету походу.
Окремо варто згадати про перше сходження на пік Кизил-Аскер у рамках спортивного походу, що само собою можна вважати досягненням. Перше сходження на Аскер було в 1985 командою К. Валієва. А наступне начебто тільки в 2004 році. Це гора з великими вертикальними гранітними стінами більше кілометра, яких не так вже й багато у світі. Загалом на гору було близько 10 вдалих сходжень. Ще стільки ж, напевно, невдалих спроб. Практично всі маршрути були найвищої категорії і майже всі першопроходи. Наша українська група була першою, яка здійснила сходження на вершину в рамках походу.
Спогади Саші: «Сам маршрут не можна назвати повноцінним першопроходженням. Хоча окремо такий маршрут ніхто ніколи не ходив. На підйом виходили через льодові схили піка Кизил-Аскер Північний. На спуск теж пішли цим шляхом. Шлях на вершину з перемички Кизил-Аскера нашої групи відрізнявся від маршруту групи Валієва. Вони вибрали скелястіший Східний гребінь, що дозволило досягти вершини з мінімальним рухом карнизами в районі вершини. Сходження зайняло практично два з половиною дні. Вийшло дуже захопливо.
З вершини видно було китайську частину, в якій побувало, певне, всього 10 команд за всю історію. А там не менше крутих гір і стін, ніж з боку Киргизії… Весь шлях був майже лавинонебезпечним і весь час було напружено, а найстрьомніше лазіння було на самих верхніх 5 метрах. Але як приємно було знайти вершинну записку та крюк, на якому вона висіла. Це було незабутньо».
Походи ще будуть, і сходження, і скелі. Якщо буде Україна. Незалежна наша Україна. Саша, як і тисячі українських альпіністів, воює за це на фронті. Нагадуй собі про це кожного дня.
UAOutdoor
