Сергій Чумаченко свого часу був головним диригентом оркестру нашого обласного музично-драматичного театру. У мене зберігся короткий запис його спогадів, зроблений більше десяти років тому. Сергію Федоровичу тоді було 92. Тим більше цікаві деякі, згадані ним деталі, у ювілейний для театру час.
«Пропрацював я в театрі 33 роки. Після війни і до пенсії. Був оркестрантом, диригентом, завідуючим музичною частиною. Але театр я пам’ятаю із 1927-го року. Мій батько тоді працював на заводі Ельворті, його преміювали за хорошу роботу квитками в театр.
За моєї пам’яті найкращим режисером був Михайло Донець. Дуже талановита людина. Але його як слід не цінували. Він прийшов до нас заслуженим артистом і пішов заслуженим. У 60 років його відправили на пенсію і заперли у Олександрію керувати тамтешнім, фактично самодіяльним, театром.
Спочатку наш оркестр був невеликим. Один заїжджий гастролер якось запитував мене: «А ви знаєте, как звучіт оркестр в Кієвской оперєте?» А там було 80 чоловік складу, а у нас вісім!
Я брав участь у постановці 22 оперет і трьох опер – «Катерина» Аркаса, «Запорожець за Дунаєм» і «Наталка-Полтавка». Була у нас солістка – Зіна Німенко, рідкісне колоратурне сопрано. Звук тоді в театрі був чудовий. Ми з Флейшманом (ми з ним ставили оперети у будинку культури імені Калініна) на молокозаводі взяли дві машини битого скла і поклали під оркестрову яму. Потім, коли робили той злополучний «ремонт», усе вигребли. Звук став глухий.
Пізніше склад оркестру збільшили, стало 17 чи 18 чоловік. За моєї пам’яті у нашому театрі завжди був аншлаг. Я, коли йшов додому, ховався, щоб не зустріти знайомих, бо просили всі: «Дістань квиточок».
Записала Світлана Орел