Якось мені пощастило натрапити в інтернеті на цю надзвичайно цікаву для мене світлину – внутрішній вигляд казарми мого Одеського артилерійського училища. Настільки неймовірно, що одразу, навіть не повірив своїм очам. Причому, казарма саме першокурсна. Взагалі то, дивлячись на цю красу, розумієш, що слово казарма для нашого курсантського спального приміщення, нашої домівки, занадто грубе. Для тих, хто служив в армії ще радянських часів, казарма асоціюється зазвичай з примітивним приміщенням, двоярусними рядами металевих ліжок сірого кольору та затхлого запаху, нічного смороду. Дивлячись на це фото, мимоволі згадуєш, що будівлю артучилища побудовано ще у 1913 році. Неможливо передати численні спомини та відчуття, що охопили мене, коли дивився на це фото, скільки років минуло...
А згадати є що. Розташоване воно, а таких було чотири, на третьому поверсі будівлі училища. У двохтисячних роках у головному корпусі функціонував ракетно-артилерійський факультет Одеського військового інституту. А наразі тут розміщується три факультети Одеського педуніверситету. Дуже просторе, як бачимо, спальне приміщення із високими стелями, чудовою ліпниною, величезними арочними вікнами та паркетною підлогою Вікна, ті що зліва, виходили в бік бігового овалу Одеського іподрому. Звідси він увесь, як на долоні. Курсантські металеві ліжка в казармі розташовувалися по два, «головами» впритул уздовж вікон справа і зліва, впереміж з тумбочками, – одна на двох. Незабутні відверті бесіди про життя з сусідом перед сном. Загалом у приміщенні у двох рядах розміщалось більше 100 ліжок з широким проходом між ними. Тут було достатньо місця для всієї батареї курсантів. Тож, коли випадало бути днювальним, доводилось драїти паркетну підлогу до блиску ногою за допомогою жорсткої щитки спеціальною мастикою. Пам’ятаю, моє ліжко знаходилось десь навпроти того найближчого вікна, що справа.
Якось мені вже довелось розповідати про свою мимовільну участь у прояві справжньої дідівщини в туалетній кімнаті саме цієї казарми, коли для вирішення питання» довелось використовувати армійську табуретку. Разом з тим, пригадую ще цікавіший та цілком детективний випадок. Було це на другому курсі навчання. Одного разу день видачі курсантського грошового забезпечення – 7 руб. 50 коп., припав на суботу – день звільнення у місто. Усім звільненим, а це чверть чисельності навчальної батареї, в т. ч. і мені, старшина видав ті гроші. Пам’ятаю його звали Тофан Павло. Він був аж на вісім років старшим більшості з нас. Відслужив трирічну строкову службу в армії і залишившись надстроково, встиг дослужитися до звання старшина. В ту суботу він чомусь не став видавати гроші тим курсантам, які залишались в училищі, а за його словами, поклав їх у металевий ящик під замком разом з патронами в кімнаті для зберігання наших автоматів. Ця збройова кімната закривалась на замок, опечатувалась старшиною і передавалась для охорони днювальними. На знімку видно двері тієї самої кімнати (зліва). А між нею і запасним входом в казарму (двері, що справа) стояла тумбочка, біля якої цілодобово на посту ніс службу черговий днювальний. Наступного дня старшина виявив, що усі гроші, а це майже 600 рублів (величезна сума на той час) з патронного ящика кудись зникли.
Що тут відразу розпочалось! Через деякий час з’явилась група слідчих з величезною вівчаркою. Заводять по 12-15 курсантів у ту саму збройову кімнату, розставляють шеренгою по периметру кімнати і запускають собаку вздовж строю брати слід. І тут настає жах. Собака обнюхує кожного курсанта по черзі та раптом, напроти одного з них? починає гавкати. Можна уявити стан цього, в мить побілілого, курсанта. Його тут же кудись вивели. Пса пускають далі вздовж строю, він минає мене (подумки перехрестився) і раптом знов загавкав вже на іншого курсанта, якого теж вивели. Таким чином підозрюваними виявилось до десятка курсантів. Потім пес вивів слідчих до огорожі на іподром, а далі втратив слід. У підсумку, ні гроші, ні злодія так і не знайшли.
Винним призначили командира нашої курсантської батареї майора Мартиненка, чудову людину, адже він повинен був особисто видавати нам ті гроші. Два чи три місяці ми скидалися, щоб якось компенсувати суму, яку з нього вирахували. А цей самий старшина Тофан вже на третьому курсі таки погорів – продавав курсантські простирадла, що наводить на іншу думку – хто ж насправді викрав ті курсантські рублі зі збройної кімнати? Однак, за крадіжки простирадл його лише відсторонили від посади. Училище він таки закінчив, як і всі, ракетником. Однак, вийшов на пенсію з посади заступника командира полку по… тилу(?). Ось так простирадла визначають професію.
Леонід Бобров
