Минулої неділі відбулася знакова подія у духовному житті Кропивницького: у храмі Успіння Пресвятої Богородиці відбулася перша святкова служба на день Святої Тройці, яку очолив Архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк.
Храм був зведений у 2014 році на території тоді занедбаного парку ім. Крючкова на кошти підприємця і мецената Андрія Райковича. Тоді ж було заснована громадська організація «Єлисаветградське православне товариство», власністю якого і став храм-красень. Очевидно, на той час Андрій Павлович ще знаходився під впливом Єлисаветградщини, тож і храм передав у користування УПЦ, тій, що під московським патріархатом.
Власне, саме єлисаветградська група, потужна і впливова на той час у нашому місті, і висунула Андрія Райковича на голову міста, у надії, що він поверне російське «історічєскоє названіє». Але, ствши міським головою, Андрій Райкович мав можливість контактувати із набагато ширшою громадською думкою, і зумів розібратися, де правда, а де руській мір. Ось як він говорив про це у інтерв’ю нашому сайту у вересні 2020-го року: «Мушу сказати, що між тим часом і нинішнім – ціла світоглядна прірва. Тоді ще була ейфорія, що збройний конфлікт, який, мабуть, і не сприймався, як справжня війна, дуже скоро закінчиться. І ми були впевнені, що настрої громади – саме на боці тієї назви. Хоча, те своєрідне опитування, чи анкетування, яке було організоване під час виборів, вважаю зайвим. Воно не сприяло консолідації, лише роз’єднувало людей».
Отож, коли було надано Томос, Андрій Павлович прийняв для себе рішення передати храм новопосталій Православній церкві України. І тоді стався перший помітний конфлікт на релігійному грунті у нашому місті.
…Увечері того ж дня після оприлюднення звернення Андрія Райковича були скликані збори мирян, як показали події, з єдиною метою – перешкодити передачі храму. На збори прибув і зіграв там одну з провідних ролей сам митрополит Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф зі своїм почтом (нещодавно визнаний судом винним у розпалюванні релігійної ворожнечі).
Доцент кафедри канонічного права Київської духовної академії Петро Губень (митрополит Іоасаф), будучи людиною компетентною, мав би першим пояснити мирянам, який стражденний шлях пройшла українська віра, яким підступом, підлістю і хабарами була загнана у підпорядкування Москви, як російські царі, зокрема Катерина Друга, засилали в українські монастирі своїх посланців, аби переписували давні українські літописи на догоду шовіністичних ідеологем Російської імперії, або вилучали чи знищували їх. Дивно було б, якщо богослов і митрополит цього не знає.
Натомість митрополит лише підкреслив, що віра наскільки важлива і глибинна річ, що за неї люди часто не шкодували свого життя. І подальший хід зборів показав, що вищий клір Кіровоградської і Новомиргородської єпархії не життя, звісно, але багато чого не пожаліють, аби не допустити вільного переходу парафій у незалежну від Москви Українську церкву.
Найперше, чого не пожаліли священники – дітей. Час був пізній, надворі – віхола (січень!), та, очевидно, слухняним мирянам було дано вказівку обов’язково привести дітей. Їх виставили наперед і вони жалісливими голосочками почали розповідати, що у храмі вони співають, малюють, що їм тут добре і вони просять не забирати у них цей храм.
Більшого абсурду годі було й придумати. Ясна річ, ніхто не збирається розбирати новий храм і переносити його у інше місце! Чи скасовувати недільну школу й заняття для дітей! Варто було просто пояснити дітям (як і дорослим) важливість духовного звільнення України від столітнього панування церкви ворожої держави. Натомість священники, люди, які апріорі мають бути носіями високої моралі та провідниками Божої любові, елементарно обдурили дітей, виставивши їх, як свій найпереконливіший аргумент.
Священники і богослов Іоасаф не лише самі не пояснили людям історичного моменту одержання Томосу, а й всіляко перешкоджали будь-яким намаганням пояснити щось частині активніших членів територіальної громади, які прийшли висловити свою позицію. Відразу ж священники поставили питання руба: вони мають покинути храм, бо не є його постійними прихожанами. Фіксованого членства у релігійних громадах немає, тим більше ніде не вказано, що їхні збори мають бути закритими, адже вільний доступ до храму – один з важливих постулатів християнської віри, тож ця вимога не була виконана.
Водночас зав’язались локальні дискусії між окремими людьми. І тут можна було почути багато цікавого. Очевидно, з того, що люди засвоїли із розмов із священниками – своїми духовними наставниками: «Ви бандерівці, прийшли забрати наш храм!», «Комуняки! Скільки вам заплатили?», «Ми віру не міняємо!», аж до такого: «Україна – це окраїна Росії! І тут буде наша церква!» та «Прийде нова влада, домовиться з Путіним і все стане, як раніше!»
Серед ночі, через кілька годин після закінчення зборів у храмі Успіння Пресвятої Богородиці відео з них під назвою «В Кропивницком прихожане УПЦ МП и их дети просят мэра не отбирать у них храм» з’явилося на You-Tube каналі російського сайту «News-Front International». Причому з логотипом, який вказує на авторське право. Хоча у храмі люди бачили, що знімав відео один із священників УПЦ. Виходить, він – кореспондент цього сайту? А сайт не приховує, що «…видит своей целью защиту русской цивилизации, показ истинного лица противников русского мира». Сайт публікує коментарі проросійських бойовиків, збирає пожертви для ЛНР-ДНР. Один із його засновників працював у секретаріаті уряду РФ.
…Тоді храм залишився в УПЦ. Про те. як же з цим бути далі, Райкович у згаданому інтерв’ю сказав так: «Що таке храм? Це не лише будівля, це насамперед люди, громада. Мабуть, вона поки не дозріла до тих змін у розумінні, усвідомленні. Але я певен – з часом ці відтінки будуть стерті. Тільки час дасть відповідь у правильній формі. І вона обов’язково буде на користь Україні».
І час дав: на великі свята у храмах ПЦУ такі стовпотворіння, що доводиться перекривати транспортні шляхи. Тож, храм Успіння Пресвятої Богородиці було передано у власність територіальній громаді Кропивницького, а міська рада вже офіційно і законно передала його в оренду Православній церкві України. Священники УПЦ знову відзначились скандалом: намагалися зрізати дзвони. Та їх вчасно зупинили.
Чи спричинить ця подія ланцюгову реакцію передачі інших храмів УПЦ незалежній від москви і їхньої агресивної фсб, Православній церкві України? Ктитори, наважуйтесь! Час давно настав!
Світлана Орел