За метушнею навколо місцевих виборів майже непомітними для широкої громадської уваги залишились інші вибори – ректора педуніверситету. Тим часом тут процес уже не просто в розпалі – на фінішній прямій. На факультетах проведено збори, де обрано представників студентської громади, що безпосередньо голосуватимуть за кандидатів на цю високу посаду. І хто її займе, таки має важливе значення. Адже педуніверситет – один з найпотужніших центрів інтелектуальної думки, громадської активності, що впливає на всі процеси і у Кропивницькому, і в цілому регіоні.
Досі, два строки підряд, цей виш очолює Олег Семенюк. Доктор філологічних наук, професор, відзначений багатьма нагородами, він завжди займає виважену позицію, а у гострих питаннях – нейтральну. Можливо, саме це й дозволило йому порівняно довго, зважаючи на нинішній дуже динамічний час, займати ректорський кабінет. І знову, утретє (очевидно, це дозволяється установчими документами вишу) його кандидатура – серед претендентів. Чи проголосує за нього завтра викладацька та студентська громада? Хто зна.
Тим більше, що на п’яти наступають активніші й молодші. Цього разу ректорський Олімп, який багато років займали філологи (Олег Поляруш, Григорій Клочек, Олег Семенюк) штурмує представниця природничих наук – професорка кафедри біології та методики її викладання, правда, докторка історичних (очевидно, дисертація мала відповідну тему) наук Ганна Дефорж. Як кандидат на посаду, вона вела себе найактивніше: розповсюдила листівки зі своєю програмою, своїх прихильників і неприхильників завірила через соцмережі, що вона – не технічний кандидат, і що нинішній час – її також (до речі, цікаве формулювання, філологам варто запозичити). А ще вона наголосила, що її програма цілком реальна, а команда – виключно професійна.
Власне, з програмами усіх трьох претендентів бажаючі могли ознайомитися на сайті педуніверситету. Очевидно, аналізувати їх немає смислу, усі вони наповнені правильними словами й розумними думками.
Не можна хіба що обійти особу ще одного кандидата – Валерія Радула. Доктор педагогічних наук, професор, завідуючий кафедрою педагогіки та менеджменту освіти, він короткий час, саме у переломні – 2004-2005 роках очолював цей вищий навчальний заклад. І, на жаль, залишив про себе, не зовсім добру пам’ять.
Ось що пише у ФБ колишній випускник педуніверситету Ярослав Болботун: «У 2004-2005 роках студенти педуніверу протестували, тримаючи плакати з написом: «Радула геть!», «Радула боятися до вузу не ходити!». Це була реакція на дії ректора під час Помаранчевої революції, коли грубо порушувалися права студентів.
15 грудня 2004 року всім вишам України було розіслане звернення Міносвіти до студентів, у якому зазначалося, що кожен охочий згідно з Конституцією може брати участь у заходах масової непокори, а ректорат не повинен перешкоджати студентам та вживати проти них будь-яких каральних заходів. Однак ректор не оприлюднив студентам це звернення міністра. Газета «Народне слово» цитувала тодішнього студента Романа Колісніченка: «З боку ректора та його помічників робилося чимало спроб шантажу та залякування студентів. Закривали в аудиторіях. Переносили навчання на вечірній час». Крім того мали місце принизливі обшуки в гуртожитках.
Після перемоги Помаранчевої революції Радул залишався на своїй посаді. А студенти продовжували боротися. Думка студентів була така: «Люди, які порушили закон, не мають морального права перебувати на своїх посадах і носити звання педагога». Студенти-правознавці ретельно зібрали факти, які підтверджували порушення закону з боку ректора. Також були свідчення викладачів про незаконність дій ректора під час виборчої кампанії. Студенти навіть хотіли оголосити голодування, їх обурювали заяви ректора про те, що жодних протиправних дій не було.
Міністерство освіти підтримало студентів. Комісія виявила суттєві недоліки в навчальному процесі, недотримання вимог законодавчих та нормативних документів, грубі порушення закону про освіту. Наприклад, викладачі звільнялися з посади, зазначивши в заяві: «У зв’язку з неможливістю працювати в умовах постійного психологічного тиску», а на посаду проректора призначили людину з дипломом, законність якого не підтвердилася.
Тепер Радул знову балотується на посаду ректора. Чи допустять викладчі його повернення?»
Очевидно, пан Валерій сподівається, що повіяли нові суспільні вітри.
Для всіх кандидатів на ректорську посаду педуніверситет – альма матер. Тож, кого б не обрали, є надія на конструктивний розвиток. Бо ж шкоду власній матері може чинити хіба що останній негідник.
Світлана Орел