Широкого резонансу набув похорон громадського активіста, очільника громадської організації «Сокіл» Олексія Назарчука. Вперше за два з половиною роки, всупереч перешкодам і позиції міської влади, ціле місто ховало героя, воїна, який віддав своє життя за кожного з нас, живих. Сталося так, що якраз у ці дні нашій родині довелося опинитися в ситуації необхідності організовувати похорон загиблого воїна.
17 жовтня в Одесі ховали рідного брата нашої невістки Полінки Володимира Кравчату. 21-річний юнак загинув, схоже десь під Вугледаром. Перед широкомасштабним вторгненням він був призваний на строкову службу і, ясна річ, не демобілізований. Служив у Нацгвардії, довгий час на Запорізькому напрямку, а останнім часом на Донецькому. Казали, пішов на підмогу побратимам і не побачив вчасно ворожий ефпіві-дрон. Обгорів так, що сестричка впізнала його тільки по деформованому нігтю великого пальця ноги, який вона в дитинстві випадково дуже сильно прищемила дверима.
Держава на поховання виділяє кошти на ділянку на меморіальному цвинтарі, труну, прапор і нову форму. Але є ще безліч моментів (транспорт, яма, різні атрибути) які, звісна річ, беруться організувати похоронні фірми. Та коштує це близько двадцяти тисяч гривень (таку суму нарахували нашій Полінці в Одесі).
Рідна мати Вовчика (так називала його сестричка) позбавлена батьківських прав і знаходиться зараз на окупованій Херсонщині. З чотирьох років він виховувався у прийомній християнській сім’ї, яка зараз з іншими неповнолітніми дітьми перебуває у Австрії. Двоє неповнорідних сестер в росії. Добре, що поряд був мій син Устим, якому випадково на місяць відстрочили повістку. Та ще допомогли грошима друзі із християнської громади. Бо що б робила наша Полінка із півторарічним малюком на руках у таких обставинах?
А як вирішуються подібні проблеми у нашому місті? Чому за ці роки війни не відпрацьовано механізм організації поховань наших загиблих воїнів, аби їхні родини не опинялися у фінансовій пастці?
Світлана Орел