У кінці минулої зими я проходила берегами річки Інгул на краю Кущівки. Це у тому районі міста Кропивницького, де на лівому березі на поверхню виходять невисокі гранітні скелі, а на правому розкинулися городи жителів селища Гірничого. І от у маленькій тихій затоці мій погляд затримався на одній рослині. Сезон був теплим, усю зиму тут і там щось зеленіло, але ці екземпляри були особливими. Я ніколи доти не бачила їх у природі, зате мала свого часу в акваріумі. Рослинки плавали на поверхні води, пригадую, що купувала їх у зоомагазині та на базарі недешево і акваріумісти називали ці кущики капусткою. Але що вони робить у природній водоймі?
Сфотографувала цих давніх знайомців, закинула в гугл – оце так сюрприз! Наукова назва цього водоплавного кущика – Pistia stratiotes, по-народному – водяна капустка, водяний гіацинт, водяний салат чи латук. Приголомшує ареал його розповсюдження в природі: Коста-Ріка, Ангола, Замбія, Індія, Бангладеш, В’єтнам, Індонезія, Венесуела, Болівія, Бразилія і ще з десятків два країн екваторіального і тропічного поясів! Тобто цій рослині для нормальної вегетації потрібне вічне літо, а у нас при всьому глобальному потеплінні все-таки нерідко трапляються морози і водойми вкриваються кригою. Далі знаходжу інформацію, що у 2013 році пістія була випадково інтродукована у Харківській області, де викликала небачений спалах кількості і сформувала потужні затори на річці Сіверський Донець у 2013-2015 роках.
«Випадково інтродукована» в перекладі на доступну мову може означати, що хтось викинув пошкоджену рослинку з акваріуму не в урну, а десь у береги. Дощем пістію змило у річку, де вона успішно одужала і розплодилася.
Цей салат із майже нецензурним іменем є агресивним бур’яном. Він за короткий час може зайняти все плесо невеликого ставка чи озерця і перетворити його в болото. Через листки пістії із річок та озер інтенсивно випаровується вода, у хащах цієї рослини охоче розмножуються комарі та москіти. Кущики пістії, що віджили своє, опускаються на дно і сприяють гниттю води, у якій задихається риба.
У Pistia stratiotes немає природних ворогів, які б могли її знищити чи витіснити з місць проживання.
Отже, цей зелений пришелець – вкрай небажаний гість. Його поширенню по планеті сприяють і люди, бо у деяких країнах пістію вирощують як корм для свиней та лікарську рослину (допомагає при дизентерії, дерматологічних та венеричних хворобах). Пістію також можуть переносити і птахи на далекі відстані. Такі далекі, що водяний агресор дістався аж до Данії. В Україні температурні умови не холодніші, ніж у Данії, і підступна рослина ефективно цим скористалася. На Київщині повністю заросли пістією кілька ставків.
А не далі як у кінці листопада 2020 я зафіксувала колонію пістії у центрі Кропивницького під мостом по вулиці Острівській. Пішла далі вздовж Інгулу в бік Ковалівки – йой! На каналі довкола Козачого острова з того краю, що ближчий до проспекту Винниченка, плавають уже цілі килими пістії. І схоже, що ця тропічна зайда практично не постраждала від морозів.
Ну, Кропивницький, ти попав!
Навіть не уявляю, які фахівці змогли б дати відсіч цьому екзотичному окупанту. Можливо, агрономи, які знаються на гербіцидах? Та ще й таких, які не зашкодили б качкам, рибі, ондатрам та іншій річковій фауні.
Ніна Даниленко
