Початок повномасштабного вторгнення військ рф в Україну 24 лютого минулого року посіяв у свідомості українців зміни, які не просто значно вплинули на усе суспільство, але й вивели нагору повноцінні суспільні феномени національної єдності. Одним з таких феноменів поза сумнівом є волонтерський рух, який об’єднав усіх українців у світі навколо єдиного завдання: усілякого сприяння підрозділам Сил Оборони України.
Втім, не можна сказати, що масовий волонтерський рух є для України явищем новим. Війна триває з 2014 року, і весь цей час багато наших співвітчизників не припиняли допомагати армії. Ми поспілкувалися з одним із таких волонтерів підприємцем Олександром Ромащенком.
– Пане Олександре, ранок 24 лютого, здається, розділив життя кожного українця на «до» та «після». Якою була Ваша реакція на новину про вторгнення росіян в Україну?
– Можливо це прозвучить занадто пафосно і самовпевнено, але я не був здивований чи шокований. Війна з цією ордою триває вже не перше століття. Це повномасштабне вторгнення всього-на-всього лише новий її етап. Сподіваюся, що завершальний. Мені здається, що неминучість цього вторгнення була очевидною, питання було лише в даті.
– Яку роль у цій війні для себе обрали Ви?
– Виходячи з того факту, що я вже дуже давно займаюся підприємницькою діяльністю, зокрема маю магазин побутової техніки «Остапова скриня» в Долинській, об’єктивно усвідомлював, що саме як волонтер можу зробити для України значно більше. Тим паче, в цій ролі я активно дію з 2014 року. Отже, наразі використовую будь-яку можливість допомогти нашим захисникам, а що буде в майбутньому покаже час…
– У Вас не виникало ідеї якимось чином структурувати волонтерську роботу у вигляді благодійної організації, волонтерського центру тощо.
– «Легіон Свободи», до якого я належу, налічує понад дві тисячі військових. При цій структурі є своя волонтерська служба, яка працює над тим, щоб допомогати із забезпеченням воїнів усім необхідним. Тож беру безпосередню участь у її діяльності.
Крім цього, намагаюся організувати свій бізнес таким чином, щоб мати можливість з власної кишені максимально допомогти хлопцям на фронті, зокрема землякам. Приміром, з самого початку ми передали десятки павербанків: приїжджали хлопці з передової і ми ці потрібні прилади їм просто дарували. Для волонтерів, які возили допомогу на фронт, віддавали товар зі знижкою у 50 відсотків, що навіть менше його закупівельної вартості. А це численні генератори, електроніка, морозильні камери тощо. Але вибору не було. Бо якщо хочеш жити і бути господарем на своїй землі – маєш максимально допомогти її захистити. Інакше позбудешся усього, навіть життя. І ми вже бачили приклади цього в Бучі, Бородянці, Ізюмі тощо…
Також як підприємець маю невеликий агробізнес, який раніше допомагав триматися на фінансовому плаву. На жаль, торік зіштовхнулися з низкою проблем. Мізерні ціни на збіжжя, відсутність палива навесні-влітку досить ускладнили цю діяльність. Зі значними зусиллями нам таки вдалося відпрацювати минулорічний сезон. Надалі у роботу внесли певні корективи. Отже, зараз наш магазин продовжує продавати товар учасникам війни зі знижками. Ми дисципліновано сплачуємо податки до державної скарбниці. А значну частину виручки спрямовуємо на допомогу військовим. Таким чином нам вдається тримати мінімальну рентабельність і водночас стабільно і плановано допомагати війську.
– Ви сказали, що намагаєтеся плановано і стабільно реалізовувати певні благодійні ініціативи. Чи можете розповісти про свої плани щодо цього?
– Насправді, дуже багато хлопців з фронту звертаються по допомогу. І цілком зрозуміло, що задовольнити запити усіх неможливо. Найближчими днями ми разом зі ще одним місцевим фермером будемо купувати автомобіль для 4-го Батальйону «Сила Свободи» 4-ї Бригади Нацгвардії. Ми постійно співпрацюємо з місцевою теробороною, значно допомагаємо Криворізькому військовому шпиталю. Часто допомагаємо якимись невеликими вкладеннями: купуємо бронежилети, комусь допомагаємо коштами на лікування, десь просто беремо участь у їх зборі. Також допомагаємо нашим місцевим волонтерам, як-от Валентині Сидоренко, яка вкладає у цю роботу просто таки титанічні зусилля.
– Багато Ваших побратимів з 2014 року борються за Україну на фронті, відстоюючи її суверенітет і незалежність. Розкажіть про них.
– В нашій області «Легіон Свободи» налічує більше сотні людей, з них безпосередньо зараз воюють на фронті майже сімдесят. Боляче про це говорити, але, на жаль, війна вже забрала сімох наших побратимів. Це Володимир Степанок та Володимир Мирончук з Кропивницького, Андрій Семенов з Компаніївщини, Віктор Голий зі Знам’янщини, Микола Томак з Новоархангельщини та Богдан Сторчак з Новомиргорода. І от буквально цими днями, 30 березня, ми попрощалися з молодим націоналістом Артуром Батієм, сином нашого побратима Вадима Батія.
Багато хто отримали на фронті поранення і контузії. А мій земляк з Долинської і боєць «Азову» Олександр Музинський потрапив у Маріуполі в полон. Але на щастя, вже повернувся та знову став до строю.
Також активним напрямком нашої діяльності є волонтерство. Діє волонтерський штаб у Кропивницькому, потужно працює організація «Яворина» у Помічній, активно допомагають війську волонтери зі Знам’янки і Новгородки, Олександрії і Світловодська, Новоукраїнки і Голованівська. В цілому можу впевнено стверджувати, що у нашій організації ніхто без діла не сидить. І, звісно, ми завжди відкриті для усіх охочих працювати разом з нами.
– Насамкінець, хочеться запитати Вас, якою особисто Ви бачите формулу Перемоги для тих українців, які нині перебувають не на передовій, а глибоко в тилу?
– Така формула вже давно сформульована до мене. Якщо хочеш перемоги українського війська, ти маєш особисто над нею працювати. Або у війську, або забезпечивши надійну опору для ЗСУ в тилу. Ми всі маленькі краплинки у тому українському національному цунамі, яке змиє всю цю російську нечисть з нашої землі. Тому ми маємо єднатися, українізуватися і всі разом злагоджено працювати над тим, щоб перемога України стала неминучою.
Розмову вела Поліна Дробот