Міліція жартувала? Ой, тримайте мене, бо кончусь... Але ж це правда! У перший день квітня, про який ми вже почали забувати (хіба одеситам сьогодні до гуморини?), у найпросторішій залі обласної бібліотеки імені Євгена Маланюка було завізно, чи як іще кажуть в такому випадку: яблуку ніде впасти. Якась заїжджа знаменитість одвідала книгозбірню? Чи проводився семінар з навчання вивідачів, що контролюють громадський порядок у нічні години комендантського часу? Ні те, ні друге. Свою нову книгу презентував відомий краєзнавець, автор багатьох широкоформатних видань про архітектуру Єлисавета-Кропивницького, про трагічні сторінки нашої історії, про загублених і забутих митців краю, яким не пощастило з владою (радянською переважно)… Він же, автор, лауреат чи не всіх премій краю (краєзнавча імені В.Ястребова, журналістька імені В.Ципіна, літературна імені Є.Маланюка…). Читачі здогадуються. Так, Володимир Поліщук.
А книга Поліщукова називається «Не для преси» (Харків, «Діса плюс», 2024, 128 с.). Називається так, як казали й досі кажуть журналістам (і не тільки!), коли якісь цікаві (комічні, сатиричні, саркастичні, сардонічні) деталі бояться чи соромляться оприлюднювати. А він узяв і оприлюднив. Аж 81 жартівливу історію з життя міліції-поліції, в якій пропрацював дванадцять літ. Наче вернувся у веселу молодість, коли його сміхотливу продукцію охоче друкували в «Перці» й «Литературной газете», у «Вітчизні» й чи не по всіх обласних і районних газетах.
(До речі, я дуже добре пам’ятаю похід Володі з журналістики, працював кореспондентом «Народного слова», в органи внутрішніх справ. Що він там знайшов, думалось мені, у кабінетах блакитної будівлі, де ходять строєм і гнуться перед начальством? Такі думки про людей у синіх одностроях мені пекли з дитинства, бо це вони через усе село вели мого батька в сільраду, а потім в тюрму зі скрученими налигачем руками під дулом зброї за те, що перевіз голодним дітям сніп гречки з колгоспного поля на протилежному боці Роськи й молотив його в кукурудзі на власному городі – хтось вистежив і доніс; це вони у брежнєвські часи на моїх очах вчиняли облави на самогоноваріння так ревно й самовіддано, що вся Корея, мій рідний куток села, замикаючи хати, тікала в очерети та лози на берегах ріки. І якби ж тільки в дитинстві! Це вони заганяли рухівців у Чорний ліс на Знам’янщині, коли ті мали намір провести конференцію у залізничному будинку культури. Це вони кидали в кутузки охоронців національного синьо-жовтого прапора, піднятого на флагштоці біля бібліотеки для дітей в обласному центрі…)
Цікаво було бачити тепер стражів порядку через роки й роки, обеззброєних, посивілих і усміхнених. Вони розказували, як здійснювали не одну операцію з розшуку шапки зі шкури молодого оленя, простіше сказати пижикової шапки, яку здерли темної ночі посеред снігів невідомі з голови завідувача пропаганди обкому партії І.П.О. – не одну операцію, бо шапку крали кілька разів. І не тільки в І.П.О., а й у запопадливого секретаря того ж обкому Дримченка, який простоволосий розбудив телефонно начальника карного розшуку ґвалтом опівночі: «Украли папаху з голови, а ти спиш?» Врешті, жарти з уст колишніх міліціонерів (колишні бувають?) сипались не тільки про дефіцитні на ту пору будівництва комунізму (зрозуміло, для окремої касти радянського суспільства) головні убори. А й про тижневу операцію зі знешкодження злодія, який залазив через шибку до міського моргу, роздягав трупи й забирав костюми та золото-сапфірні прикраси. Чи й про серйозніший злочин, коли в одному з цехів «Червоної зірки» одного дня пропало чотири комп’ютери, які побажав привласнити, як виявилось, син першого секретаря райкому з найдальшого в області району…
Автор міліцейського бестселера, вважаю, виправдав своє дванадцятирічне службове відрядження і по-справжньому відчув цього безхмарного дня першого квітня втіху: таку важливу місію він виконав, оприлюднивши ці безсмертні згадки «не для преси»! На презентації прозвучав заклик до сучасних журналістів: поки іще живі ветерани міліції, записуйте з їхніх уст спогади, бо ж без них, приперчених сміхом і реготом, неповною буде недавня історія нашого життя-буття.