Днями талановитому кіровоградському художнику Ігорю Смичеку виповнилося 70 років. Він один з провідних графіків на Кіровоградщині, його творчість багатогранна — від мистецтва книги до монументального та станкового малярства. «Такий непересічний митець робить честь не тільки Кропивницькому — всій Україні», — сказав якось про нього відомий письменник Юрій Андрухович, товариш його студентських років. До того Ігор – став ініціатором перейменування нашого міста на честь видатного українського драматурга, театрального режисера й актора, засновника першого професійного театру Марка Кропивницького.
Перший малюнок – банка кільки в томаті
Ігор народився і виростав в сім’ї акторів, в колі інтелігентних друзів батьків – актора обласного музично-драматичного театру Володимира Смичека і концертмейстера Тамари Волосевич, в атмосфері театральної феєрії. Ця обставина дуже вплинула на розвиток хлопця й його мистецькі уподобання. До речі, Володимир Григорович крім акторського таланту ще й гарно малював. Збереглося кілька кольорових пейзажів, які він написав під час відпочинку. А пані Тамара постійно заохочувала Ігоря до гри на фортепіано.
Ігор так згадує про перший в житті малюнок: йому було рочків 3-4. З батьком ішли у гості. Зайшли в магазин, що був неподалік від їхнього будинку. І тут сталося несподіване. Хлопець став плакати і проситися повернутися додому, що батько й змушений був зробити. Як з’ясувалося пізніше, в магазині він побачив банку консерви балтійської кільки в томаті. А на обкладинці – крейсер з якорем… «Мені дуже хотілося це намалювати. Я зайшов до себе в кімнату і намалював перший свій малюнок». У подальшому Ігор почав відвідувати приватні заняття художниці і педагогині Есфіри Григорівни Білецької, яка займалася організацією першої в Кіровограді дитячої художньої школи. Одним із перших його вчителів малювання був Володимир Волохов, який тоді працював театральним художником.
Бути художником. Але яким?
У 16 років Ігор вступив у Одеське художнє училище імені Грекова. Як він розповідав, батьки його часто були на театральних гастролях. Аби хлопець зумів поїхати на іспити в інше місто, його рідна бабуся дала йому 50 карбованців, котрі зекономила з пенсії, і побажала, аби він знайшов себе в житті. Ігор успішно склав іспити і став навчатися в одному із престижних закладів образотворчого мистецтва України.
Там він познайомився з Михайлом Безсмертним (колишнім льотчиком-винищувачем, що потрапив в катастрофу, дивом вижив, але залишився інвалідом). Він був найстаршим серед студентів «Греківки» й захопився авангардизмом. «Те, що малював і ліпив Безсмертний було проти правил, але приголомшливо красиво. Недарма ж директор, ставлячи йому «двійку», забирав найкращі роботи у фонд училища», – згадує Ігор.
Одеса-мама стала для Ігоря Смичека першою справжньою сходинкою у великий світ мистецтва. Ігор з захопленням розповідає про виставку авангардних робіт, яку організували студенти учидища. Навчальний план обумовлював дотримання у малюванні класичних загальноприйнятих канонів. Проте хотілося шукати себе й у незвичний іпостасі. Тож умовили викладача провести першу виставку робіт у цьому стилі. Розглас про неї розійшовся далеко за межі Одеси. Деякі викладачі, долучені до її організації, втратили місце роботи. Проте історичний факт її проведення змінити було неможливо!
Відмінник польської армії
Після закінчення училища Ігоря одразу ж запросили на роботу в Кіровоградську дитячу художню школу, але це тривало недовго. Адже він був призовного віку, тож відбував військову строкову службу у танковій частині, розташованій у прикордонному з Польщею Володимирі–Волинському. Там створив музичний ансамбль «Танкісти» (стали в нагоді його музичні уподобання і вміння грати та різних інструментах), який на одному з конкурсів-оглядів у військовому окрузі посів друге місце.
У цей час Смичек отримав одну цікаву нагороду. Якось намалював картину «Танки на марші», а його військові начальники подарували її польським колегам. Тим вона настільки сподобалася, що нагородили автора… значком відмінника польської армії — з відповідним документом!
Друзі на все життя
Неймовірну обдарованість Ігоря Смичека відзначає у своїй книзі «Таємниця» відомий український письменник Юрій Андрухович, який мешкав з ним в одній кімнаті гуртожитку, коли обоє навчалися у Львівському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова. Ігор під час навчання на технологічному відділенні (кафедра оформлення книги), Андрухович — на редакторському. Письменник пише, що був вражений інтелектуальним і художнім розвитком нашого земляка, який знав тоді близько 500 народних українських пісень, виготовляв старовинні українські народні інструменти. А ще Ігор Смичек став Андруховичеві провідником у світі класичної музики. Бах, Моцарт, Гендель, Вівальді, Телеман, Скарлатті і сьогодні живлять творчість художника.
Найнесподіваніше ж те, що Ігор був одним з небагатьох, до кого тоді ще Андрухович–початківець звертався за порадами щодо літературної творчості, читав свої вірші й просив оцінити їх.
Подорожі
Ще під час навчання в училищі Грекова Ігорю запропонували поїхати в етнографічне відрядження по Карпатському регіону. Подорожуючи, він зробив багато начерків і малюнків, познайомився з культурою краю, його мешканцями. Це дало велике підґрунтя для подальшого його розвитку. Саме тут він почав ідентифікувати себе як українець. Також важливе значення для І.Смичека мала й подорож до Середньої Азії (1987 рік). Тут, в іншому кліматі і під час знайомства з іншими образотворчими традиціями, він створив багато натурних замальовок, відкрив для себе інакший колорит. «Для мене це була емоційна зустріч – інший клімат, інші традиції, інше мистецтво. Тоді мені здавалось, що моє світосприйняття було схоже з тим, що відчували Гоген на Таїті, і Сар’ян – у Північній Африці. Тоді я отримав новий поштовх у розумінні кольору в етюдних роботах, хоча зробив і багато малюнків олівцем і кульковою ручкою».
Авангардист і життєлюб
Ігор Смичек говорить, що теми й сюжети до нього приходять десь звідти. Це зовсім не означає, ніби він перебуває в астралі. Швидше за все, це той стан, коли в свідомості переплітаються реальне й ірреальне, первинні враження і набутий досвід, знання й інтуїція і де панує необмежена творча свобода. Як написав про Ігоря Смичека мистецтвознавець Броніслав Куманський, «він – життєлюб, і ніщо людське йому не чуже. Тому роботи його світлі й радісні, інтимні й позапланетарні, предметні й умовні, біля яких кожен окремо може фантазувати сам, відправляючись від назви і кількох реперних точок. Крім того, вони за духом українські».
Війна і мистецтво
Російсько-українська війна, що майже два роки триває в Україні, наклала свій відбиток на свідомість кожної людини, тим більше митця.
Ігор Смичек переконаний, що культура та мистецтво під час війни є оплотом світла, надії, і одночасно зброєю. Багато художників, залишившись без житла, майстерень, засобів існування, продовжують створювати мистецькі твори, часто ризикуючи власним життям. І на противагу агресору, із ще більшим завзяттям просуваються вперед. Тому сьогоднішнє виставкове життя характеризується надзвичайно широким діапазоном мистецьких напрямів, стилів та течій. Не зважаючи на складні обставини: елементарний брак художніх матеріалів, а також проблеми з їх доставкою, народжуються неповторні твори, з різноманітними сюжетами, які охоплюють філософські проблеми життя, виявляючи споконвічне прагнення до гармонії, миру та спокою. Але під час бойових дій на фронті, навіть в тилу про тишу і спокій можна лише мріяти. Дійсно, спокій, як особливий стан, що продукується художньою естетикою, є метою всіх гармонійних спрямувань мистецтва. Тому на здивування багатьох українські захисники мають потребу перебувати саме в такому стані, а не в напруженні, як дехто вважає.
За його словами, усталена думка, що мистецтво має відтворювати жахіття війни, є хибною. Людина завжди прагне гармонії. Колись дослідник мистецтва Рудольф Арнгейм сказав: «Якби мистецтво займалося лише відтворенням речей у природі, і тільки, навряд чи можна було б зрозуміти ту почесну роль, яка призначена йому у розвитку суспільства». Сьогодні під час війни з московськими варварами у нас є історичний шанс на відродження культурного простору нації, бо мистецтво, будучи її обличчям, зі зміною обставин набуває нових рис часу, що підвищує вимоги до чутливості глядача.
Сьогодні художник Ігор Смичек готується до презентації ювілейної виставки робіт-мініатюр, написаних у різні періоди творчого життя митця. Їх можна буде переглянути у Музеї мистецтв. Дату проведення виставки буде повідомлено заздалегідь.
Ольга Кизименко