Ви знали, що у нашому місті живе жінка, яка безмежно любить тварин, зокрема коней? За власний рахунок вона утримує четверо коней, допомогає багатьом бездомним тваринам. Останнім часом про Оксану Данилову написали кілька видань. Звернули увагу на пані Оксану не через її любов до тварин, а тому, що вихованка її приватної школи верхової їзди зайняла престижне переможне місце на всеукраїнських змаганнях з кінного спорту. Адже такого у нашому місті не було давно!
Здається, – працюй, дій, принось радість іншим. А пані Оксана уміє це робити: вона безплатно працює з дітками, хворими на ДЦП, із учасниками російсько-української війни (на одному з фото – психолог реабілітаційного центру «Компас» Ганна Колєва), які потребують психологічної реабілітації. Адже коні – добрі істоти, які дарують неймовірну енергію, здатну лікувати і тіло, і душу.
Але біда Оксани Данилової виявилась у тому, що її дім – поряд з парком імені Крючкова. І саме там найзручніше проводити і заняття з дітьми, і тренування. Здається, кому б це могло заважати – природа, краса, коні, діти. До того ж пані Оксана та її вихованці обов’язково прибирають за собою, і не тільки. Фактично їхня присутність у парку – запорука чистоти й порядку там.
Та ось розпачливий пост у ФБ доньки пані Оксани Каті: «Не хотілося б писати про цю ситуацію, але вже важко мовчати!!! Стався конфлікт з батюшкою храму Успіння Пресвятої Богородиці Московського патріархату, який знаходиться на Новомиколаївці. Спочатку ми займалися в парку, бо ж він знаходиться найближче до нашої стайні. В один чудовий день прийшли жінка і чоловік і просто вигнали нас, вони представилися «ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКЕ ПРАВОСЛАВНЕ ТОВАРИСТВО» голова цього товариства Мосін Олександр Володимирович. Так, тоді ми були винні, встановивши інвентар для заняття стрибками (конкур), щоб готуватися до змагань, але після зауваження ми відразу прибрали інвентар з території парку. Наступного дня ті ж люди знову нас вигнали. Пізніше з'ясувалося, що це відбувається з ініціативи батюшки, отця Сергія. Він поливає брудом нашу стайню, жаліється керівництву міста, що ми запаскудили парк, коні нападають на дітей і найголовніше стукіт копит ЗАВАЖАЄ ВЕСТИ СЛУЖБУ!
Ми ходили вже багато разів до Мосіна Олександра Володимировича, але завжди одна і таж відповідь: «Вам зателефонують!» – слова секретаря Мосіна! Пішов четвертий місяць, як ми просимось до нього на прийом і все безнадійно».
Ми звернулись до пані Оксани Данилової, яка прояснила деякі деталі:
– Третій рік я тут тримаю коней, працювала як волонтер із дітьми з ДЦП, і з учасниками АТО. Зараз у нас діє школа верхової їзди і громадська організація «Земля коней». Чесно кажучи, я здивувалася, коли дізналася, що міський парк повністю відданий в оренду релігійній організації. Але якийсь час ми знаходили спільну мову із отцем Сергієм. Ми катали на конях дітей з їхньої недільної школи. Якось на День матері виникло непорозуміння, коли на коня, який шкутильгав, хотіла сісти досить огрядна жінка, а я не дозволила, запропонувавши їй іншого. Здається, це дрібне непорозуміння… Та ось наприкінці травня ми у парку проводили благодійну акцію. Зібрались люди, катались на конях, благодійні внески ми тоді передали для притулку тварин «БІМ». Можливо, це не сподобалось священику, але тоді раптом до людей вибігла жінка (пізніше вона назвалась Оленою, представницею православного товариства) із криком: «Ви не маєте права!».
Нам фактично заборонили збиратися у парку і ми тепер водимо коней і дітей аж у Лісопаркову зону.
Ось така невесела історія. Із отцем Сергієм нам зв’язатися не вдалося. Але я добре пам’ятаю, як два роки тому, коли ктитор храму Андрій Райкович заявив про своє бажання передати храм Православній церкві України, отець Сергій, організовуючи запеклий спротив, якраз і прикривався дітьми. Мовляв, вони сюди ходять, навчаються, займаються, а інша церква, мабуть же, закриє перед ними двері.
Що ж змінилося? Очевидно, нічого. Просто Московська церква, всупереч показній духовності і підкресленій набожності, ніколи не була справді духовною інституцією. Її історія – це шлях придатку до державного механізму Російської імперії.
То чому ці люди, які своїми вчинками доводять, кому насправді служать, досі мають вплив у нашому місті?
Світлана Орел
