– Якби мене й Леніна не було в Санкт-Петербурзі, то й революції б не було!
Так доволі самовпевнено визначив свою роль у здійсненні російської більшовицької революції 1917 року Лев Троцький. Ця фраза звучить у документальному фільмі про Троцького, знятого в Німеччині. Наприкінці жовтня – 145-річчя цього діяча, нашого земляка.
«Без українського вугілля, залізної руди, хліба, … Росія існувати не може»
Походження революційного псевдоніму Бронштейна – Троцький – пов’язували і пов’язують з прізвищем тюремного наглядача, яке Лев Давидович буквально присвоїв. Краєзнавець Володимир Босько стверджує, що прізвище це було знайоме майбутньому революціонерові ще з дитинства – його батько орендував землю у місцевої землевласниці Троцької, яка не раз бувала у них удома. Тож саме цей дитячий спогад міг підштовхнути до вибору…
Взагалі, підкреслює Володимир Босько, сьогодні мало хто знає, що першим революційним псевдонімом Троцького було утворене від назви села, де він народився – Яновський. У 1905 році, будучи головою Петербурзької ради робітничих депутатів, він був відомий саме під таким прізвищем. Свою рідну Янівку та й тодішній Єлисаветград він увічнив у книзі спогадів «Моє життя. Спроба автобіографії», яку визнано шедевром мемуарної літератури.
Усе це нині можна було б сприймати із наївним замилуванням: ось, мовляв, як всесвітньовідомий революціонер любив свій край, як прихильно до нього ставився. Та ця «прихильність» вилізла нам боком. Саме Троцький, добре знаючи українську ментальність, вбивчо точно інструктував російських агітаторів: «Комуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаро-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. … Это тот самый дух вольности, который давал украинцам нечеловеческую силу в течение сотни лет воевать против своих угнетателей… Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только во время войны – каждый раз губили все завоевания украинцев».
Саме тоді Троцький і застерігав агітаторів, що без українських вугілля, залізної руди, хліба Росія існувати не може, а з нею, звісно, й радянська влада. Саме Троцький став організатором і натхненником створення Червоної армії, яка й утвердила радянську владу у тому числі й на теренах України. Навіть Ленін не вірив у таке швидке постання регулярної армії. На жаль, такого Троцького не було в Української Народної Республіки, керівники якої, навіть маючи в розпорядженні цілі полки, що готові були присягнути Україні, розпустили їх, вважаючи, що військова потуга Україні не потрібна.
Цілком можна зрозуміти тих, хто пам’ятаючи ці історичні реалії, виступає категорично проти увічнення пам’яті Троцького на його малій батьківщині. Але, на жаль, при цьому забуваючи ті ж застереження Троцького про українську роз’єднаність і відсутність необхідності усвідомлення підтримки один одного. Та більшовицька категоричність і нетерпимість, що характерна для цієї позиції, певною мірою дисонує з тим, що Троцький, як стверджує експерт і консультант німецького фільму Володимир Панченко, був таки людиною західного мислення, яке перейняв у Відні та Парижі, куди втікав із Сибірських заслань.
«Єдина, вільна й незалежна робітничо-селянська радянська Україна»
Звісно, Лев Троцький належав до лідерів російської революції, яка знищила українські надії початку ХХ століття на національний розвиток і незалежність, спричинилась до величезних жертв і постання одного з найстрашніших явищ в історії людства – сталінізму. Як не парадоксально, але Троцький фактично був одним з перших критиків сталінізму. І хоча багато хто вважає, що та критика у першу чергу була свідченням непримиренності двох опонентів, але через 20 років після сумнозвісного інструктуражу російських агітаторів Лев Давидович приходить до усвідомлення того, що Україна має стати незалежною державою. Цю думку він висловив у своїй статті «Про українське питання», вперше опублікованій у Парижі, в «Бюлетені опозиції» влітку 1939 року. В нинішній час її опублікував журнал «Пам’ятки України» у своєму додатку «Старожитності» у 1991 році.
Зрозуміло, незалежна Україна бачилась нашому земляку, який не відійшов від соціалістичного світогляду, радянською та робітничо-селянською, і все ж на той час це була досить несподівана і навіть парадоксальна думка. Статтю Троцького свого часу брали на озброєння українські націоналісти, передруковуючи її у своїх виданнях. Як би там не було, але те, що Троцький прийшов до такого висновку свідчить про силу українського чинника, його тривалість і перспективність.
Світлана Орел