На початку липня виповнюється 105 років від дня народження Аріадни (Ради) Лисенко (1921-2021) – української піаністки, педагогині, онуки Миколи Лисенка, старійшини славного роду, берегині мистецьких родинних традицій.
Нащадок видатних музикантів, все своє життя вона присвятила мистецтву. Музика була у неї в крові, сформувала її особистість, спрямовувала її життєві шляхи. Глибока інтерпретаторка та талановита піаністка, вона була першою виконавицею творів багатьох українських композиторів.
"Справжню українську музику треба вміти відчути. Не механічно натискати клавіші, чи, як деякі модерністи, стукати кулаком під піаніно у пошуку нового звуку. А відчути – її свободу та шум просторого степу… Цього вчив мій дід", – казала Аріадна Лисенко.
Вона була завідувачкою Кабінету-музею М.Лисенка при Київській консерваторії, солісткою Київської філармонії, інтерпретаторкою творів свого видатного діда й популяризаторкою української музики. Понад 60 років займалася викладацькою діяльністю.
Зростала Аріадна Остапівна в оточенні музики. "Я знала, що я – онука Лисенка, але ми ніколи не підкреслювали це в сім'ї, ніколи й пів слова не говорили, що ми якісь особливі.", – згадувала вона в одному з інтерв'ю.
У 1947 р. закінчила Київську консерваторію. У 1947–1950 рр. проходила стажування в Москві, навчаючись в аспірантурі (клас професора Генріха Нейгауза). "У Москві був величезний конкурс на курс до Генріха Нейгауза – 30 людей на місце. Та я пройшла. За пів року він сказав: "Я не зможу вас учити, бо ми з вами однакові. Нам обом не хочеться працювати над технікою, а хочеться дихати музикою".
Ті, хто її знав, говорять про неї, як про шляхетну, сильну духом людину, яка приділяла увагу збереженню родинних традицій і служінню українському музичному мистецтву.
З відкритих джерел