На початку жовтня Федору Миколайовичу Плотніру виповнилося б 105 років.
З літописцем рідної Нової Праги Федором Миколайовичем Плотніром мені довелося познайомитися у вересні 2005 року, коли краєзнавець Анатолій Ілліч Кохан запропонував мені відвідати патріарха краєзнавства. Ця зустріч була важливою та цікавою у плані знайомства з відомим літописцем, дослідником історії виникнення Петриківки (нині Нова Прага, Прикутні, Секретарівка) та історичних розвідок стосовно місця народження Д.І.Чижевського. Ми вдячні Олександру Лєбєдеву, котрий нам організував цю зустріч та познайомив з патріархом краєзнавства.
Гостинно зустрічав нас Федір Миколайович, не знав де нас посадити, чим пригостити...
– Що знаю, все розкажу, покажу, допоможу, бо історія рідного краю, моєї Нової Праги – моє життя, моє натхнення, моє сьогодення без якого не мислю своє місце на землі…
Довго ми були в гостинах у розумної, допитливої мудрої, знаючої історію рідного краю людини. Після оглядин його історичних надбань (старі журнали, календарі, букіністика, газети, різні раритети) ми відправилися до Секретарівки. Там він нам показав залишки фундаменту від ймовірного будинку І.К.Чижевського, в якому народився Дмитро Чижевський, став та залишки саду…Треба було бачити його очі, як вони світилися від того, що він показав нам місце свого відкриття…
Потім ще була зустріч восени на Покрову в Прикутнях, де народився Семен Климовський… То було велике зібрання українського козацтва, з куренями, з козацьким кулішем, спогадами істориків... І Ф.М.Плотнір водив балкою і чагарниками гостей, розповідаючи про місце проживання поета, філософа Семена Климовського – автора пісні «Їхав козак за Дунай» …Саме Ф.М.Плотнір став ініціатором встановлення пам’ятного знаку С.Климовському.
Народився патріарх – літописець у селищі Нова Прага 1918 року, де й спочив навіки у 2011-му. Пройшов фашистські концтабори: Бухенвальд і Дахау, з яких була одна дорога – дорога смерті – бути спаленим заживо… Життя врятувала спрага по родині, до історії, своєї бібліотеки, спогадів про рідну Нову Прагу, її жителів, тиху Бешку… “Зачарований книгою, – пише Ф. Плотнір, – я схилявся перед її величчю і з щирою радістю користався скарбами її володінь”.
Його бібліотека була його життям, його порадником і розрадником. Як краєзнавець зібрав спогади відомих земляків, людей, що були старші за його вік, вів активне листування з краєзнавцями, любителями книг, відомими новопражцями. Немає такої вулиці, провулка, закапелка в Новій Празі та навкруги, щоб їх оминув допитливий Ф.М.Плотнір. Чого варті його дослідження про відомого історика-земляка Олексу Захаровича Попільницького (1850-1929), бібліофіла, який за своє життя зібрав унікальну бібліотеку. Він дослідив та описав історію виникнення за царату пам’ятника присвяченого російським маневрам. Херсонське земство встановило цей пам`ятник, який спроєктував відомий архітектор Олександр Бернардаці. Це –унікальна споруда, подібної якій не існує.
Останні роки свого життя Ф.М.Плотнір присвятив пошукам масових розстрілів місцевих євреїв з Нової Праги. Віднайшов місце розстрілів – Рябоволова балка. На свої власні пенсійні кошти та кошти вчителя О. Миргородського встановили металевий обеліск з шестикутною зіркою і написом «Бабин Яр Нової Праги».
Він був засновником та фундатором краєзнавчої премії для учнів. Отримуючи матеріальну допомогу від Німечинни, як в’язень концтаборів, віддав 500 євро, щоб поповнити книжковий фонд бібліотеки. Свого часу вподобав ще одну тему – ексклібриси. Кілька десятків книг його власної бібліотеки мають ексклібриси видатних художників України шевченківської тематики. Кожна річ, що знаходилася в його будинку мала свою історію, своє походження, як потрапила до його зібрань. Зокрема, відривний календар 1934 року з написами його тодішнього господаря.
Усе, що збирав, документував, Ф. М. Плотнір видав за свої кошти: «Петриківські бувальщини» (2000), «Новопразький літопис» (2002), «Наші земляки» (2004). За «Петриківські бувальщини» отримав обласну краєзнавчу премія ім. В. Ястребова.
Багато було в планах цієї неординарної, цікавої людини – людини-історії. Мріяв про краєзнавчий музей, що повинен був постати на основі його зібрань… Мріяв ще пожити…, та 24 вересня 2011 року закінчилося його земне життя.
Іван Мельник