Миколі Васильовичу Левитському, ім’ям якого названа одна з вулиць у Кропивницькому, посеред березня – 165. Він – організатор артільного і кооперативного руху, громадський діяч, публіцист залишив помітний слід в українському русі початку минулого століття.
Родом він із села Хмільна, нині Канівського району. Із 1862 року родина священника Левитського мешкала у с. Федвар (нині с. Підлісне на Кіровоградщині). Сім’я жила дуже скромно. Матеріальні нестатки та атмосфера прихильності до сміливих соціальних новацій супроводжували юність Миколи Левитського.
Родина надавала великого значення освіті. Змалку Миколу віддали до Єлисаветградської жіночої гімназії, де навчали і маленьких хлопчиків. У 1896 році він був зарахований до Златопільської прогімназії Чигиринського повіту, яку 1875 року закінчив. Далі продовжив освіту у м.Біла на Холмщині.
У гімназійні роки Микола Левитський під впливом творів Драгоманова, Маркса, Чернишевського приходить до висновку, що «основою народного добробуту є народна самодіяльність, самопоміч…». Навчаючись у восьмому класі, він створив учнівський кооператив. Гімназисти наймали спільне помешкання, разом харчувалися.
1879 року Левитський стає студентом медичного факультету Московського університету, але вже у 1880 році був арештований за участь у студентських заворушеннях, виключений з університету і висланий додому у с.Федвар. Тут він взявся працювати по господарству. Землеробські заняття наполегливо поєднував з навчанням на юридичному факультеті Харківського університету. Саме в цей період остаточно оформилися кооперативні погляди Левитського.
Отримавши диплом, Микола Левитський працював статистиком Херсонського губернського земства, згодом – секретарем Олександрійського повітового земства, займався адвокатською діяльністю, друкувався в часописах «Елисаветский вестник», «Харьковский сборник», «Одесский листок» та інших.
30 вересня 1894 року на прохання своїх односельців із с. Федвар Левитський заснував хліборобську артіль. Це була перша сільськогосподарська артіль в Російській імперії і в Європі. Наприкінці 1890-х років таких артілей на Херсонщині налічувалося 125, кожна з яких об’єднувала від 15 до 20 господарств. Левитський допомагав організовувати ремісничі артілі у Єлисаветграді, Вінниці, Одесі, Миколаєві, Києві. У 1899–1902 роках працював над розробкою закону про артілі в складі комісії при Міністерстві фінансів. Був делегатом кількох міжнародних конгресів зкооперації.
За активну популяризацію артільного і кооперативного руху, самовіддану й безкорисливу працю Левицького називали «артільним батьком».
Свої кооперативні погляди Микола Левитський умів аргументовано обстоювати, доступно і переконливо доносити до різних категорій людей. «Артільний батько» був неперевершеним промовцем. Усе його життя пройшло в публічних виступах. Ареал активної пропагандистської та організаційної роботи Миколи Левитського охоплював Київ, Одесу, Миколаїв, Кам’янець, Житомир, Ніжин, Варшаву, Санкт-Петербург, Москву, Воронеж, Вітебськ, інші міста і села імперії.
Сучасники згадували про нього, як про людину «дуже живого темпераменту, прегарної вдачі, щиро перейняту громадськими справами».
«Артільний батько» відводив кооперації місію побудови нового суспільного ладу, в умовах якого пануватиме соціальна справедливість і гармонія, висока мораль і матеріальне благополуччя.
У 1917–1918 роках Левитський був членом Української Центральної Ради, займав посаду директора відділу державного майна в Міністерстві земельних справ УНР, брав участь у заснуванні «Українбанку», «Дніпросоюзу», був постійним членом ревізійної ради Кооперативних центральних рад. Брав участь у розробленні української кооперативної символіки, створенні Харківського кооперативного інституту (1918) та музею (1923). Досліджував історію кооперації.
Микола Васильович Левитський послідовно проводив ідею вирішення національного питання шляхом розвитку кооперативного життя. Обстоюючи національні інтереси українського народу, був активним прихильником дружби народів і рішуче засуджував шовінізм. «Для мене, переконаного українця і пристрасно, усіма силами душі своєї бажаючого бачити свій народ, свою Україну вільною, політично ні від кого незалежною і самостійною, розвиваючою свої духовні та економічні сили… для мене всі люди – перш за все брати», – говорив Микола Левитський.
Дослідники життя і творчості Миколи Васильовича підкреслюють великий вплив його на життя сучасної йому епохи. Доля «артільного батька» є свідченням того, як багато здатна зробити для суспільства і здобути високий авторитет у ньому інтелігентна людина.
Рукописна спадщина М. В. Левитського, яка складається з наукових студій з теорії та практики кооперативного руху, оповідань, національно-патріотичних поезій та дум, біографічних матеріалів (всього понад 2000 одиниць) зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.