Хто ж той Барський, чий будинок так пильно берегли громада і влада? На старих планах міста його ім’я згадується часто.
Абрам Барський був багатим чоловіком. Піднявся купець на торгівлі збіжжям за часів зернового буму другої половини ХІХ століття. Володів кількома прибутковими будинками. На розі вулиць Великої Перспективної та Гоголя і тим, про який мова, – теж. Там ще осіло Товариство взаємного кредиту під орудою того ж таки Барського. «Бідняк» жив у престижному просторому особняку, де тепер знаходиться обласний краєзнавчий музей. Управляв великим багатоповерховим млином поблизу Інгулу на теперішньому проспекті Винниченка, готелем «Північний» (казначейство радянського періоду на площі Кірова навпроти теперішньої ОВА), підземеллям-льодовнею під Центральним сквером та іншою вкрай цікавою нерухомістю. Зокрема, мав площі з виробництва пломбіру та інших видів морозива і мережу закладів для реалізації продукції «под водочку і шампанскоє». Бо, що б то за бізнесмен-ділок був би?
На будівлі старого млина до сьогодні збереглися зірки Давида. При німцях їх заліпили гіпсовими свастиками, але потім вже радянці гітлерівську символіку видовбали. А на першому поверсі досі заклад «Старий круг» задовольняє пломбірно-шампансько-горілчані запити.
Найвідомішим пан Барський став за більш, ніж столітньою історією. Абрама Давидовича «замовили» в 1907 році брати Абрам та Іуда Шлоймові, діти новоукраїнського купця Соломона Гроссмана. Багатій субсидував терористичну анархістську організацію, а потім, коли перша російська революція пішла на спад, відмовив у п’ятистах рублях.
Соломовичі – терористи «Набату», «Красного знамєні» та інших з густим шлейфом порохового диму за собою – передали «привіт з Новоукраїнки». Фатальну стометрівку від синагоги до власної оселі пан не подолав…
29 серпня 1907 року «Голос Юга» подав сенсаційну новину: «Вчера, около 1 часа дня при выходе из большой синагоги местный купец Абрам Барский сделался жертвой мести со стороны анархистов. По окончании богослужения он вышел в сопровождении знакомых и родственников из калитки синагогального двора, выходящей на Московскую улицу, и направился к Невской, разговаривая и шутя. К нему подбежали двое молодых людей. Один из них крикнул: – Посторонитесь! Я – анархист-коммунист! Сопровождавшие расступились. Тогда неизвестный произвел выстрел. Барский зашатался и упал на мостовую, а шедшая с ним об руку дама упала вместе с ним и лишилась сознания. Выбежавшая от синагоги публика подняла раненого и на извозчике отвезла домой. Там он скончался».
Злочинців, що зразу ж кинулися тікати вздовж Пашутінської вниз до Інгулу, затримати не вдалося. Переслідувачі боялися наблизитись до озброєних парубків, аби не одержати «масліну» в лоба, і ті моментально загубилися у базарному вирі. Кінні жандарми і поліцейські теж піймали облизня, дещо припізнившись на місце події.
Як виявилося, ця ж пара відвідала ще й підприємця Шполянського, де все відбулося без ексцесів. Інші ультиматуми 1907 року «грошовитим лантухам» також виконувались беззастережно.
Невдовзі поліція вийшла на слід і затримала убивцю Барського. Газета «Голос Юга» в кінці 1908 року повідомляла, що 18-річного Лейбу Яріна, за яким тягнувся довгий п’ятирічний (уявіть!) шлейф подібних подвигів, повішено. Видання промовчало про його напарника-експропріатора. Очевидно «мундіри голубиє» вкупі із всюдисущими журналістами так і не змогли нічого розкопати достеменного.
Брати ж Гроссмани так завершили свій тернистий земний шлях: Абрама в лютому 1908 року вистежила охранка в Києві і він застрелився. Молодшого Іуду царська охоронна система не «поцілувала». Він вдало обминув її пороги. З 1919 року входив до складу штабу армії Нестора Махна. Працював у легальних організаціях анархістів. Коли припекло, порвав з ними. Став під псевдонімом Рощин видним літературо– та кінознавцем. Видав книгу спогадів «Думы о былом» і благополучно в 1934-му у власному ліжку склав руки.