Сьогодні прощаюся з радіостанцією "Свобода" – власне з самим ГОЛОСОМ Свободи якого не вдалося повністю заглушити радянщині і з яким легко впорався на радість послідовників совєтів Трамп.
Усе моє свідоме життя він був моїм порадником, вчителем, наставником. Його позивні вперше зазвучали у моїй свідомості крізь не щільно зачинені двері батькової кімнати який щовечора наполегливо вишукував його хвилю крутячи важіль "Спідоли" На літніх канікулах після 9 класу на зароблені на плодокомбінаті і під час розвантаження вагонів гроші придбав своє джерело американського голосу свободи
Студентом і пізніше записував на магнітофон політичні й історичні програми а потім роздруковував у трьох екземплярах на цигарковому папері
Саме "Свобода" підштовхнула у виборі професії – радіожурналіст.
Працюючи на радіо, звичайно ж, не завжди була змоги відповідати у своїй роботі фаховим принципам "Свободи", втім як тільки з’явився шанс (з початком горбачовської гласності і перебудови) крок за кроком намагався ці принципи втілювати. Скоро наспіла і можливість передавати "на захід" свої матеріали за допомогою тоді мого шефа Олександра Халізова, але співробітництво зі "Свободою" довелося призупинити після виклику "на килим" шефа до кабінету на Володимирській (колишнє КДБ).
І ось радіостанцію "Свобода" в Мюнхені у 1991 році очолює Роман Купчинський (журналюга!!! Розвідник, організатор, аналітик і т.п.). Це призначення відбулося, долаючи страшенний спротив як антиукраїнців на Заході, які хотіли всадити в головний кабінет рафінованого антиукраїнця Малєнковича і якого мріяли побачити керівником тутешні їхні колеги очолювані редакцією "Києвскіє вєдомості".
Роман Купчинський, отримавши перемогу, відкриває у 1992 році у Києві корпункт "Свободи." Розпочинається наше знайомство і перші кроки фахового співробітництва: коли я вперше прийшов до корпункту то зі здивуванням побачив, що у нас в редакції техніка була передовішою – у нас в студії стояли монтажні столи, а там доводилось самому ножицями різати і склеювати плівку аби підготувати програму до ефіру.
Втім співпраця тривала недовго – Роман запропонував мені і моїй колезі Наталці Чангулі підписати контракт і перейти на роботу до його редакції. Я запитав про умови: фінансові були просто захмарні, але був один пункт (ви буде сміятися) – не критикувати президента і прем’єра. Я кажу: "Романе, у мене в нашій редакції такі ж застереження, але я примудряюсь критикувати і того й іншого – ти ж, я так розумію, цього не дозволиш». «Так, – відповідає Роман, – такі умови нашої роботи в Україні».
Одним словом робота не склалася, зате ми встигли потоваришувати. Надалі я допомагав йому підбирати штат. Розповім про одну комічну ситуаці без імен: Роману дуже сподобалась одна тележурналістка і він дуже хотів перетягнути її до себе, натяки через посередників не дали результату і він вирішим "зацікавити" її подарунком від якого, як він думав, неможливо відмовитись. Ми дізнались її розмір взуття і він купив за валюту супер-супер жіночі італійські!!! чоботи (не забувайте які тоді були часи). На великий подив і мій, і його дівчина не захотіла міняти роботу, вона й зараз на ТБ одна з найпопулярніших телеведучих.
Склаось так, що Роману потрібне було житло, я запропонував пожити у мене поки все владнається. Він переїхав, і я вам скажу щиро, такого енциклопедиста і такого співрозмовника, такої непересічної людини ні до, ні після я не зустрічав! Стільки інформації, якої неможливо знайти в жодних відкритих джерелах, мені ніколи не доводилось зустрічати.
А який він був кухар! О!!! Я сам вважаю себе майстром на кухні, але Роман це щось! Якось я вирішив похизуватися і зварив борщ, він прихопив пляшку, сіли за стіл. Він спробував і: «Тарасе, що це таке?» Я: «Борщ». Ну, ми випили поїли і він каже: «Купи завтра продукт, я сам буду варити справжній борщ». Зізнаюсь – це дійсно був Спрвжній Борщ. Я бачив, як він його готував, начебто і нехитрий рецепт, але той Борщ я так і не повторив. Згодом Роман переїхав на квартиру мого друга, пізніше купив квартиру, яку потім намагалась вкрасти та сучка, яку він взяв на роботу і як з’ясувалось? кегебітська і улюбленця януковича.
Востаннє я бачив Романа у Вашингтоні – відзначи його 60-річчя
Згадаємо справжнього українця і справжнього профі Свободи ще й тому що в січні виповнилося 15 років з дня як Роман Купчинський покинув цей світ...
А сьогодні ми прощаємося і з самим Голосом Свободи... Сумно...