Серпнево-карантинний репортаж

Як давно я не гомонів із вами, люди! Жартома, дзвінко, часом нишком. Ет! Не до ладу так! Як узявся баяти, то й знов зачну мережати та начиняти баляндрасами, бо все анітелень, анічичирк. Треба таки побазікати! Гаразденько попащекувати!

Ох і сонце пряжить! Пече немилосердно, смалить землю, аж вона репає з виляском. Утім у Бога все мога: як не було б, а люди копають картоплі, набирають у пригорщі солодкі яблука, пашіють, почувають передосінь. Кілька днів тому спека таки спала й вечорами кутаються в кофтини, йдуть на вечорниці й вертають зимною ніччю, струшуючи студені роси.

Карантин кудись подівся, хоча друга хвиля валом котиться. Звісно, він є, ніхто його не скасовував, проте нарід огорнуло всезагальним забуттям. Кумедія та й годі! Коли було по 10-30 хворих у день, кожен тремтів від страху, крився в хаті під сімома замками, носив маску денно і нощно. Ниньки, коли кількість хворих щоднини зростає й цифри тепер їй-Богу лячні, то люд здебільшого не зважає, а йде собі навпростець: маски носять поодиноко, чоломкаються, чаркуються будь-де... Диву даюся! Авжеж карантин осточортів, але де дітися? Ліпше берегтися, бо в цій новій притичині береженого Бог береже, а завбачливого маска й знезаражувач.

Читаю програму на 2 курс, працюю над СУЛМ (сучасна українська літературна мова). Скільки праці, хоч греблю гати! Утім бігме страх цікаво! Наприклад, відкрив для себе Франка, який постав для мене великим прозаїком. Чого варті бодай ці рядки: "Щастя — се факт, який не потребує доказу" чи "Коли б у всіх людей не було віри в чуда, женщини витворили б її". Відкрив для себе з нового боку шедеври Мольєра, Дідро, Гете, Кальдерона, Свіфта тощо. З деяких цитат "Тартюфа" так і регочу на всі заставки! Одним словом, роботи доста. Подеколи думу думаю, як воно буде з вересня? Скажете: "Де ще в Бога Великдень, а він уже із крашанками". Либонь поспішаю! Дума думу поганяє. Почитав ті несосвітенні дурниці-рекомендації щодо організації навчального процесу й скажу таке – то дурощі. Ніц там путнього й дієвого немає. На папері це можливо, а в житті – ніт. Одним словом, сплели дурницю.

Слухаю й далі класику. Страх вона мені подобається! Ото як ушкварю "La donna è mobile", то руна гаєм гуде! Увесь кут знає, що я ту пісню вивчив. Залюбився в усі ті форте, аж п'яно... Слухаю без кінця-краю Штрауса, Бізе пісню Фігаро, Брамса... Проте найбільше вподобав музику Шопена. Така вона доладна, наскрізно ніжна й вишукана – з глибу душі.

Літую... Живу в своїм маленькім раю. Вбираю сонце, хлюпочуся тим теплим сріблом-злотом, п'ю його безмір, як дивний трунок, прямісінько нахильці. Хапаю ці серпневі дні за ноги, гукаю до них, сміюся їм навзаєм, мов шаленець!.. Серпень варто куштувати, розжовувати повільно, як медові стільники. Серпень не можна так просто відпускати: треба виспіватися всмак, виговоритися, викохатися в цих напівсолодких і напівтерпких вишниках, вигрівати на осонні тіло, аби восени гріти тією теплістю душу.

А ми й виспівуємося: коли вечір вечоріє, бабуся виходить на подвір'я, сідає на лавці й тонесенькою ниточкою дбайливо виводить, мов тими словами дрібно-дрібно вишиває: "Ой піду я на долину..." Цвіркуни вторують, переспівують, багрянець сонця плюскоче, скрапує на руки, очі... Відтак я підхоплюю басом, гуду, мов джмелик і лечу– лечу зірниць стрічати. Нещодавно читав "Фауста" й так закарбувалися мені слова Мефістофеля, далебі щоднини їх повторюю: "Цінуйте час – він не стоїть на місці…" Цінуйте кожну мить із рідними, цінуйте серпневі вечори, такі пахучі й трішечки холодні, даруйте посмішки, радійте, врешті! Насолоджуйтеся митями, цінуйте те, що маєте нині, бо "не час минає, а минаєм ми". Пам'ятайте, що літо – це почування любові. Живіть! Тіштеся! Смійтеся! Бажаю вам здоров'я, радости та 36,6! Дай вам Боже все, що гоже! Будьте здорові!

Максим Бричка


Надрукувати   E-mail