Нікельхарпа. Ви знаєте, що це? Якщо хтось подумав, що це екзотична назва німецького міста, то не вгадав. Це інструмент, який кропивницька публіка відкрила для себе під час відкриття традиційних "Травневих музичних зустрічей".
Це було гарно. І хоч повітряна тривога завадила, але справжні поціновувачі музики з'явилися вчасно, було багато букетів весняних квітів.
Порадував високою професійною майстерністю оркестр "Концертіно" під керівництвом Наталії Хілобокової.
Справжні овації влаштувала присутня вишукана публіка Максимові Мануйлову – військовому, героєві з розкішним оперним голосом, який воював і до, і після повномасштабного вторгнення. Сам із Вознесенська, має медичну освіту, був поранений під Бахмутом. Моє підсвідоме мольфарство змусило вночі, уже після концерту, увімкнути канал "Культура", хоч телевізор дивлюся дуууууже рідко, там якраз був сюжет про Максима Мануйлова, показували його репетицію з оркестром на сцені нашої філармонії. Виявляється, він давно пише пісні, викладає на власному ютуб-каналі, торік вступив до музичного коледжу. Отакі в нас військові! І самотерапію проходить завдяки класичному мистецтву, і нас зцілює та надихає.
Дуже мені сподобалася промова Катерини Колтунової. Гідно. Це теж про високий професіоналізм.
Незаплановано концерт вийшов приуроченим 80-літтю перемоги над нацизмом у День пам'яті та примирення. Перемогли з допомогою притомного світу нацизм, переможемо й рашизм.
Родзинкою концерту став виступ Олени Єременко – нашої землячки, яка й опанувала мистецтво гри на непростому інструменті. Отже, нікельхарпа – це шведський народний смичковий музичний інструмент. Виявляється, що його ще називають нікельарфа, нюкельхарпа. Збереглась ілюстрація, яку датують 1350 роком, де зображено, як два музиканти грають на цьому інструменті.
Я зрозуміла одне: пані Олені альцгеймер не загрожує. Бо двома руками треба виконувати різні дії, а лівою – ще й навпомацки. Цікаво, скільки часу потрачено на опанування гри на такому унікальному інструменті? Мама Олени Єременко – скрипалька "Концертіно" – відверто гордилася дочкою, хоч на вигляд вони схожі на сестер))
За клавесином була Світлана Концедалова. Нікельхарпа в умілих руках звучала магічно: часом як скрипка, часом як орган, часом як поліфонія з відголоском волинки. Особливо мені сподобався дует нікельхарпи з віолончеллю.
Про що ж я думала, слухаючи мелодії сфер? Про те, що конче необхідно нашій державі направити в різні країни в музичні установи, навчальні заклади вчителів гри на бандурі, цимбалах, сопілці, трембіті, музикантів, які грають на автентичних українських інструментах, молодь, студентів, хореографів, які навчають танцювати гопак та інші українські народні танці, познаходити гроші, гранти в ЮНЕСКО тощо.
Створити осередки автентичного українського мистецва у світі, використати недільні школи, попередньо знайти для них фінансування, де навчають українською мовою.Ми ж знаємо, що наші митці на бандурі хоч класику, хоч рок зіграють. Це не балалайка на три струни.
Має бути широкомасштабне охоплення українською культурою, не лише музичною та хореографічною, за зразком легендарного хору Олександра Кошиця. Тоді все буде Україна. Як Ви гадаєте?