Карла Зеєля підняли з нар о третій годині ночі і завели до невеликої кімнати у підвалі, по центру якої стояв письмовий стіл, а по обидва його боки — по стільцю. Стіл, за яким сидів чоловік у міліцейській формі, освітлювала настільна лампа. Ще одна лампа була направлена на стілець, на який посадили затриманого.
— Так коли ви, Зеєле, розпочали поширювати брехливі чутки про масове переселення українських хліборобів на землі Америки?
Карл спробував було прикрити очі долонею від сліпучого променя лампи, та слідчий наказав йому опустити руку і відповідати на його запитання без затримки.
— Та нічого ми з Густавом не поширювали, — став виправдовуватися Зеєль. — То брати Федір та Федот Нога не так зрозуміли зміст листа родича і рознесли його по селу.
…Узимку 1925 року житель села Карлівка Карл Вільгельмович Зеєль отримав листа від троюрідного брата Германа, який у 1918 році емігрував з сім’єю до Америки. Спочатку Карл Зеєль, який раніше володів 400 десятинами землі, а його батько мав ще більше — 1600 десятин, також збирався емігрувати. Та у Вільгельма Зеєля стався інсульт, який прикував його до ліжка, і Зеєлі залишилися у Карлівці.
— Так що ж там писав у листі ваш троюрідний брат? — уточнив слідчий.
— Я хоч і німець, та німецьку мову знаю погано. Тож читала цього листа моя дружина Хельга. Прочитала його також і сусідам, братам Нога. А ті переповіли листа односельцям, отак ця брехня швидко облетіла всю округу.
А невдовзі пішла гуляти й інформація про можливість стати переселенцем. Це вже Карл Вільгельмович зметикував, що на цьому можна добре заробити. Знайшлися у нього й помічники — шурин та брати Нога. Троюрідний брат Герман писав у листі, що тим, хто наважиться переселитися до Америки, вартість поїздки оплатить влада Америки, та що переселенцям обіцяють по 60 десятин землі на кожного, та ще й інвентар і худобу. Селяни вирішили, що Зеєль може допомогти їм з переселенням. А що це можна зробити, селянам підказали брати Нога, прочитавши оголошення в газеті «Одеські відомості».
Заокеанський родич Зеєля вихваляв на всі заставки тамтешнє життя, місцеву природу, та, що головне для селянина, американські землі. Зміст цього листа полягав в одному — в Америці життя чудове.
Так воно чи ні, селяни, звісно, не могли знати. А от яким життя було за радянської влади, вони встигли переконатися на власній шкірі. Тож зазнати кращої долі забаглося багатьом.
— І ви вирішили заробити на цьому бажанні селян?
— Ну, це була не моя ідея, а шурина Густава. Мені треба було поїхати у власних справах до Одеси. От Густав і сказав братам Нога, що я поїду і дізнаюся, коли відпливатиме пароплав за океан. А ті стали збирати з кожного, хто захотів отримати землицю у штаті Монтана, по 5 рублів і здавали гроші мені, або ж Густаву.
— А вони не боялися покарання, якщо ця справа набуде розголосу?
— Селянам було наказано тримати оборудку в суворій таємниці, а на випадок, якщо справа набере розголосу, говорити, що їм пропонують перебратися на сусідні Таврійські землі.
— А по поверненню з Одеси ваш апетит розгорівся.
— Так, це знову Густав підказав, що можна у дурних людей видурити від 300 до 500 рублів додатково, пояснюючи, що переселення планується на вересень, і що ці гроші потрібні, щоб якнайскоріше владнати справу в Одесі. І бажаючих здати таку суму знайшлося близько 20 чоловік.
Було б дивним, якби ця оборудка Карла Зеєля та Густава Шнейдера не стала відомою працівникам ДПУ. Та сталося це лише тоді, коли Зеєль із своїм шурином Шнейдером загітували до поїздки за океан 120 родин.
— Так, надурили ми з Густавом селян, але нікуди не збиралися їх відправляти, та й не могли цього зробити. Оскільки я людина добра і грамотна, то взявся клопотати перед Наркомземом про переселення селян до Таврії.
— І що, ви не розуміли, що в ваших діях вбачається контрреволюційний вчинок, спрямований на підрив політичної міці держави?
— Та не мали ми на меті контрреволюційних намірів. Якщо дурні давали гроші, чому б їх і не взяти!
***
8 липня 1925 року Окружна сесія губернського суду розпочала у Зінов’євську слухання справи про звинувачення жителів села Карлівка Карла Зеєля та його шурина Густава Шнейдера. Обвинувачення інкримінувало їм поширення серед селян Зінов’євської округи чуток про масове переселення українських хліборобів за океан, та ще й за рахунок американських капіталістів. Переселенцям обіцяли по 60 десятин землі на кожного, інвентар і худобу. Працівники ДПУ дізналися про це лише тоді, коли родичі загітували до поїздки 120 родин. Тож у діях Зеєля та Шнейдера обвинувачення вбачало «контрреволюційний вчинок, спрямований на підрив політичної міцності держави». Та покарання було обмежено терміном у п’ять місяців, тобто строком, відбутим під вартою до суду. Що стосується зібраних родичами грошей, то навряд чи вони віддали їх селянам, адже ті стверджували, що не збиралися емігрувати, і що їм і тут живеться добре.
У кількох номерах у липні 1925 року газета «Червоний шлях» розповідала про судовий процес над Карлом Зеєлем та Густавом Шнейдером