У тата – Юрія Зіновієвича Крутя – день народження. Йому 93. Ось кілька його історій, які найкраще він розповідає під оковиту з перцем.
Як прийшли "другі совєти", у місцевому магазині з’явилась бочка чорної ікри (чи був то якийсь хитрий маркетинговий хід, чи щирий подарунок від простих камчатських хлопців – хтозна). Місцеві спочатку зраділи, що то мазь до воза, але коли розібрались – розчарувались і комерція не пішла. Може, й досі десь стоїть повна бочка чужого щастя.
Під час війни батько був «за попа»: у селі не було кому святити паски, то баби поросили його як чемного хлопця.
Був студентом Львівського університету. У 1949 на Великдень їздив до одногрупника в село під Львовом, то там, згадує, на могилках воїнів УПА зранку стояли синьо-жовті прапорці. Дорогою тата з одногрупником перестріли бандерівці, спитали хто/чого, а тоді листівки і брошурку дали для розповсюдження. Коли тато повернувся у Львів, вночі перед університетом антикомуністичні листівки розкидав, а брошурку сховав у ящик з салом. Навіть прочитати не встиг, бо заарештували. Обшукали всю кімнату, тільки в ящик з салом не заглянули. Хоча для звинувачувального вироку підстави знайшли: якось у листі до друга батько описав, як жінка голосила на своєму полі, що землю і хліб забирають в колгосп, і процитував Грінченка: «Смутнії картини, смутні невеселі, та інших не знайдеш ти тут» (на суді тато, правда, казав, що то Леся Українка, бо вона була дозволена). Але стаття стандартна 54-10. 5 років Вятлагу. Випустили раніше, бо помер Сталін.
Вже як повернувся і доучувався, то жив у гуртожитку з Юрієм Карпенком, а що студентів-філологів у кімнаті було 16, то Юрій Олександрович накривався кожухом з головою і так читав.
Як працював у Інституті етнографії і фольклору, багато їздив з колегами у експедиції, до речі, саме там Дей навчив тата любить рибалку. В одному селі купили півня, та з’їсти його ніхто з етнографів і фольклористів не наважився, так і їздив півень з ними Поліссям, збирав народні пісні і веселив народ. Аж коли в дослідників закінчився навіть хліб, продали легендарного півня водієві.
І день перекладача сьогодні святкують не випадково – тато у мене богеміст, його перекладів Божени Нємцової ще кілька залишилось, кому треба – кажіть.
Перед викладацькою роботою тато встиг попрацювати у школі вчителем української мови, там же вів гурток планеризму. Так що він у мене ще й літать уміє. І дуже добрий і розумний. Він навчив мене бути сильною.
Ірина Круть