В одній із своїх записних книжок письменник Юрій Яновський згадує про сестер та братів батька Івана. 25 квітня 1945 року він написав: «У батька сестри – Настя й Ганна (за Вільчинським Я. І.) та брати Петро й Андрій».
У спогадах матері Юрія Івановича також знаходимо згадку, що у «чоловіка Івана було дві старші сестри – Анастасія та Анна, і два менших брати – Петро та Андрій».
За словами уродженки Єлисаветграда і жительки цього міста М. С. Плахотіної, спогади якої у 1992 році записав доктор філологічних наук В. Є. Панченко, сім’я Петра Яновського мешкала по вулиці Верхній Биковській, недалеко від будинку, у якому на той час проживали сім’ї брата Івана та cестри Ганни. Марія Сергіївна Плахотіна училася в гімназії разом з молодшою сестрою Яновського – Таєю. А потім, коли гімназія була закрита, вони разом ходили у шосту школу.
«Петро Яновський став жертвою наклепу: його звинуватили у причетності до вбивства фінагента десь біля Майєрового. Юрієва сестра згадувала, що ця подія так вплинула на батьків Галі Москалець, що вони заборонили дівчині листуватися з Юрієм», – згадувала М. С. Плахотіна.
Поки що не вдалося знайти документального підтвердження того, що ж насправді сталося з Петром Яновським. А от що стосується його меншого брата Андрія, то його розстріляли у 1937 році, звинувативши у «системній контрреволюційній та націоналістичній агітації».
У Державному архіві Кіровоградської області зберігається справа репресованого Андрія Яновського, знайомство з матеріалами якої дозволяє дізнатися багато раніше невідомого і замовчуваного з життя близьких та родичів письменника.
Заведена ця справа після доповідної начальника Компаніївського райвідділу НКВС сержанта держбезпеки Купного. Датований документ 20 серпня 1937 року. Купний повідомляв керівництву, що колишній житель села Майєрівка Андрій Яновський був поміщиком, навчався в юнкерському училищі та був організатором гайдамацьких загонів.
17 жовтня 1937 року Андрія Миколайовича заарештували за звинуваченнями у статтях №54-7 та №54-10 Кримінального кодексу УРСР (потім статті поміняли на №54-10 та №54-11).
З анкетних даних підсудного дізнаємося, що народився він на хуторі Котенкове, який був біля села Білозерне у Новгородківському районі. Проживав у будинку №6 у Тракторному провулку у місті Кірово (сьогодні Кропивницький). Працював головним бухгалтером у технікумі механізації сільського господарства. Мав незакінчену вищу освіту. З дружиною Ольгою Семенівною, домогосподаркою, виховував 16-річну доньку Інну. Брат Іван, батько письменника Юрія Яновського, проживав у місті Біла Церква. Там же на той час жила і сестра Ганна Вільчинська.
Під час допиту Андрій Яновський не визнав своєї вини. Сказав слідчому, що ніякої контрреволюційної та націоналістичної агітації серед колег та студентів він не проводив.
За місяць до цього бухгалтер Антон Шульга, підлеглий Андрія Яновського, сказав, що він був особисто знайомий з Мураловим та працював з Троцьким. Тобто, Шульга мав на увазі революціонера та військового діяча Миколу Івановича Муралова, якого по справі «Паралельного антирадянського троцькістського центру" розстріляли 1 лютого 1937 року. Що ж стосується земляка Льва Троцького, то його ще у 1929 році вислали за межі СРСР.
Андрій Яновський відразу повідомив про сказане Шульгою директору технікума.
«Незважаючи на те, що мій батько був поміщиком, – сказав слідчому Андрій Яновський, – я в юнкерському училищі не навчався, а вчився у колишньому Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив у 1911 році».
З протоколу допиту відомо, що після реального училища Андрій навчався у політехнічному інституті у Петрограді на економічному курсі. Але після Жовтневого перевороту, у грудні 1917 року, залишив навчання і у 1918 році поступив до Київського комерційного інституту. Та коли у листопаді того року гетьман оголосив мобілізацію усіх студентів інституту, Яновський виїхав із Києва. У «контрреволюційних гетьманських бандах не брав участі».
В обвинувальному висновку слідчий написав ті слова, які він вклав у вуста, а точніше сам написав у протоколах допитів та дав підписати кільком жителям села Майєрівка, а також колегам по технікуму і сусідам Андрія Яновського: «син крупного поміщика», «у 1918 році був учасником і організатором гетьманської варти», «проводив у технікумі підбурювальну роботу, яка викликала невдоволення владою».
Вирок: «Винний, розстріляти». І о 23.30 19 листопада 1937 року (так написано у документі), смертний вирок був виконаний.
Протокол допиту А. Яновського від 24 жовтня 1937 року
Протокол допиту К. Чернухи від 5 вересня 1958 року.
Та через двадцять років, 20 червня 1958 року, на стіл слідчого прокуратури з особливих справ лягла заява Ольги Яновської, дружини Андрія Миколайовича, яка на той час проживала у Києві. Не виключено, що ініціаторами написання цієї заяви були ті, хто вирішив зробити письменника Юрія Яновського, який помер у 1954 році, класиком української радянської літератури. А у класика не повинно бути родичів-ворогів народу. Тож Ольга Яновська просила переглянути справу чоловіка, а для цього ще раз опитати свідків.
І тих, хто був живий, допитали. Але якщо у 1937 році безграмотній жительці села Нечаївка Килині Никифоровній Чорнусі слідчий дав підписати протокол допиту, який не зачитав їй перед цим, то тепер у протокол слідчий уже занотував те, що насправді говорила жінка, а, можливо, що потрібно було почути ініціаторам цієї акції..
Як пояснила Килина Чорнуха, яка була 1877 року народження, Андрія Яновського вона знала як родича Яновських з села Майєрового. У це село вона приїхала у 1910 році і до 1915 року служила у брата Андрія – Петра Яновського. Андрій у цей час навчався в Єлисаветграді, а потім у Петербурзі. Яновські мали у своєму господарстві до 20 коней, три пари волів, парову молотарку, невеликий млин, а також свою землю і ще орендували чужу. Господарство вів Петро Миколайович. А от два його брати – Андрій та Іван, – перед Жовтневим переворотом у селі уже не жили. Після 1917 року селяни розтягнули майно Яновських. А коли в село прийшли німці та гайдамаки, Яновські намагалися повернути відібране назад. Андрія у селі в ті часи вона не бачила. Іван Яновський проживав у Єлисаветграді по вулиці Сінній. То був його власний будинок, чи орендоване житло, – Килина Чорнуха не вказала під час допиту, бо, очевидно, слідчий не уточнив. Після 1915 року жінка у Яновських уже не служила, тож у Єлисаветграді у них більше не була.
Того ж дня, 5 жовтня 1958 року, слідчий прокуратури опитав і жителя села Майєрового Кузьму Сергійовича Перепелицю, якому на той час було 69 років. Перепелиця сказав, що Андрій Яновський періодично навідувався у село. Господарство вів його брат Петро. Мали Яновські 180 десятин землі, до 20 коней, кілька пар волів, парову молотарку та 5-6 батраків. Після 1917 року він не бачив Андрія у селі.
Зовсім інше, ніж у 1937 році, підписали у протоколах своїх допитів і колишні сусіди та колеги Андрія Яновського.
У матеріалах справи зберігається довідка такого змісту: «В офіційному списку землевласників Єлисаветградського повіту станом на 1 січня 1914 року під порядковим номером 5417 значаться Яновські Андрій та Петро Миколайовичі, міщани з села Тетянівки Нечаївської волості, які мали 180 десятин землі. Список зберігається в архіві УКДБ при СМ УРСР по Кіровоградській області».
Наслідком цих повторних опитувань свідків стала постанова Президії Кіровоградського обласного суду від 24 січня 1959 року, якою було припинене провадження по справі за недоведеністю вини, тобто Андрія Яновського реабілітували посмертно.
Володимир Поліщук