У нинішні складні і трагічні часи стає відомо про безліч добрих вчинків українців – шляхетних, безкорисливих, часом жертовних. Розповіді про них додають сили і певності, зміцнюють енергетику нації. Про один такий розповів у ФБ засновник галереї «Єлисаветград» Микола Цуканов:
«Понад 15 років вхідні двері галереї «Єлисаветград» зустрічали гостей, друзів. Служили сумлінно, мовчки, терпіли дощі, сонце, вітри, час… Але останніми роками їхній вигляд став досить невтішним – аж боляче було дивитися. Зайвих грошей на заміну не було. І саме тоді, коли ми думали: «Чи варто міняти? Чи реставрувати?..», з’явилася людина, яка відповіла на наші сумніви дією.
Майстриня Катерина Москаленко, засновниця кіровоградської «Світлиці», справжня берегиня українських традицій, познайомила нас із неймовірною людиною – Володимиром Кондаковим. Він прийшов у галерею як гість, подивився виставки, ознайомився з нашими проєктами – і… мовчки зробив свій вибір.
— Я хочу реставрувати вам двері, – запропонував він. – Безкоштовно. У вільний час. Бо розумію, як багато зробила ваша родина для культури міста й України.
Його слова вразили. А ще більше – вчинок. Ми познайомилися з Володимиром Леонідовичем ближче. Було приємно розмовляти з ним про мистецтво, про життя.
Пізніше ми дізналися: у 2014 році в родині Кондакових сталася страшна трагедія – загинув їхній син Олександр. Тоді, 24 червня, поблизу гори Карачун, під Слов’янськом, російські терористи збили наш військовий вертоліт. На борту були воїни СБУ й ЗСУ. Усі загинули. Серед них – Олександр Кондаков. З ним – і ще один наш земляк, Олексій Волохов.
Це був страшний день для всієї країни – день, коли серце України здригнулося від болю. Але є біль, який не кричить. Він живе в погляді, у руках, що продовжують творити. У вчинках, які народжуються з любові, а не з розпачу.
І лише згодом ми зрозуміли, що з мамою загиблого Героя – Аллою Олександрівною – ми знайомі давно, ще з часів «Проліску». Світ справді тісний, коли йдеться про серце й пам’ять.
Володимир Леонідович встановив в галереї нові вхідні двері – міцні, красиві, як і його душа. Двері, що завжди будуть відкриті для людей. Бо такими ж відкритими залишаються серце Майстра і його вчинок. І тепер щоразу, коли заходимо до галереї, ми торкаємось не просто дерева – ми торкаємось історії».