Таким віртуальним званням однодумці нагородили художника Юрія Гончаренка. Наприкінці осені йому виповнилось 60.
Юрій Борисович народився у нашому місті, тодішньому Кіровограді, закінчив Дніпропетровське художнє училище, став професійним живописцем. У 1990-му році вступив до Національної спілки художників України. А пізніше закінчив ще й Кіровоградський педуніверситет. Працював у виробничих майстернях Художнього фонду, був науковим співробітником художньо-меморіального музею О. Осьмьоркіна, заступником директора з наукової роботи та художником художнього музею (Музей мистецтв).
Нині – на творчій роботі. Починаючи із 1986-го року Юрій Борисович – учасник всеукраїнських мистецьких виставок. Перша персональна виставка його відбулася у нашому місті у 1996-му році. Через рік – у Львові. Для творчості характерні декоративність, знаковість, символізм. Роботи зберігаються у музеях його рідного міста та помандрували у колекції шанувальників у багато інших країн.
Юрій Гончаренко – лауреат обласної премії в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка (2010).
Юрій Гончаренко – талановитий, багато хто вважає, геніальний художник, у роботах якого органічно поєднуються риси слов'янської архаїки, іконопису та побутового народно-прикладного мистецтва. Космогонічні та демонологічні уявлення предків, помножені на авангардний суб'єктивізм сучасного митця, породжують у його творчості шалену й водночас іронічну енергетику язичництва XXI століття, мультикультурний інтелектуальний стьоб. Викладені шнуром, що фарбований розчинами різноманітних трав, з домішками цегли, аніліну й що він там сам собі знає, іноді використовує шиповані дошки.
Художник нині рідко виходить в люди. Частіше їздить на дике Полісся.
Він є живим талісманом етногурту «Дике Поле» й віртуально нагороджений званням Верховного шамана українських степів.
За матеріалами ЗМІ