Мабуть, немає такого українця у світі, якому була б невідома доля видатного композитора Володимира Івасюка. Він встиг заявити про себе як композитор, музикант, автор творів, що здобували надзвичайну популярність – одна «Червона рута» чого варта! Ця велика обдарованість, очевидно, і стала причиною його дочасної смерті: тодішнє КДБ не могло допустити, щоб українська пісня розпросторювалась так широко ( у ті роки навіть російські композитори пробували писати на слова українською мовою), щоб українці мали самобутню сучасну пісенну культуру та популярну музику. Тому й підступно вкоротили Володі віку на початку творчого злету. Нинішнє СБУ фактично призналося у цьому, визнавши вбивство Івасюка справою рук КДБ у відповіді на один із запитів.
Але мало хто знає, що долю Івасюка повторив інший молодий талановитий композитор, його товариш і побратим Володимир Яцола, якому днями виповнилося б 70.
Буквально через пів року після того, як Івасюка було знайдено повішеним у лісі, Володимир Яцола так само за нез’ясованих обставин втопився у озері, що в межех міста Івано-Франківська. Сезон був далеко не купальний – це сталося 18 жовтня, до того ж безслідно зникла папка з нотами, яку мав при собі Володимир. Сумнівів у тому, хто ініціював цю смерть небагато – відразу після смерті Івасюка, Яцола казав друзям: «Наступним буду я».
Володимир Яцола – наш земляк, народився у селі Сотницька Балка Новоукраїнського району. Судячи із назви – село давнє, козацьке. Але особистісне становлення майбутнього композитора відбувалося на Заході України. Спочатку Івано-Франківське музичне училище, потім музично-педагогічний факультет місцевого педінституту. Будучи студентом, Володимир створив вокально-інструментальний ансамбль «Гуцулочки», який мав великий успіх. Вже тоді зазвучали пісні Яцоли «Анничка», «Чари», «Квітне Україна», «Квіти сонця», «Загубив – не вернеш», «Пора весіль», «Гей, як сонце спати ляже…». У 1979 році фірма «Мелодія» випустила платівку його пісень. У цьому ж році молодого композитора не стало.
Є свідчення, що він був фактичним автором суперпопулярної нині пісні «Край, мій рідний край…», яку подарував Миколі Мозговому, якому та дуже сподобалась. Не йдеться про плагіат чи крадіжку, просто Яцола, очевидно, був людиною широкої душі, і на прохання Мозгового відповів ширим: «Бери, я собі ще напишу!» Не судилося. Із життя він пішов двадцятип’ятилітнім.
Ім’я композитора Володимира Яцоли не можна назвати відомим. Але друзі й колеги потроху повертають пам’ять про його творчість і талант. У 2001 році у Івано-Франківській філармонії пройшов вечір пам’яті «Повернення Володимира Яцоли». У 2006 році видавництво «Лілея НВ» видало збірку творів композитора «Недописані мелодії, недоспівані пісні».
Поет Роман Біль, на слова якого Яцола написав свою першу пісню, присвятив йому вірш: Чорні клавіші і білі –
Чорна туга, білий сум…
Відняли у пісні крила.
Мовкнуть струни твоїх дум,
Недописаних мелодій,
Недоспіваних пісень.
Притулився десь на споді
Білих днів твій чорний день.
Чорні клавіші і білі –
Білі дні і чорні дні…
Твоя доля спопеліла
В чорно-білому вогні.
Світлана Орел