«Вирішальна фаза війни росії проти України перейшла із суші та моря у повітря і визначальною стане битва в небі». Ця фраза Володимира Зеленського наштовхнула мене на роздуми про роль українців у освоєнні неба і космосу.
Бо ж саме українці у багатьох випадках були піонерами цієї справи. І часто якраз всупереч зусиллям імперії. Більше того, деякі імена тих, хто прокладав дороги у небо, пов’язані з нашим краєм. Один з перших льотчиків світу та конструктор літаючих апаратів, винахідник першого у світі авіаносця та 14 моделей підводних човнів – Левко Мацієвич, українець з Олександрівки. Вже у наш час у містечку на місці колишнього пам’ятника Леніну встановлено його бронзовий бюст роботи скульптора Віктора Френчка.
Україна – місце, де зародилася світова космонавтика. Тут народились і працювали видатні вчені Ціолковський, Корольов, Янгель, Глушко, Лозино-Лозинський. На легендарних заводах «Комунарі», «Арсеналі» та «Моноліті» розробляли перший у світі супутник, а радянська космічна програма не відбулась би без конструкторського бюро «Південне» та заводу «Південмаш». Українець Сергій Корольов запустив першу людину в космос і створив ракету «Союз», яка і досі доставляє космонавтів на МКС.
Чимало вчених, які суттєво вплинули на розвиток вивчення космічного простору, мають українське коріння. Саме їхні ідеї та дослідження зіграли велику роль у подальшому розвитку космонавтики. Микола Іванович Кибальчич (1853-1881 рр.) народився в місті Короп Чернігівської області. За зберігання нелегальної літератури був заарештований і три роки провів у Лук’янівській в’язниці Києва. Перебуваючи за ґратами, розробив проєкт реактивного літального апарата, що передбачав оснащення ракети пороховим двигуном, керування польотом через зміну кута нахилу двигуна, програмування режиму горіння пороху, системи забезпечення стабілізації польоту. У 1881 році Микола Кибальчич був страчений за замах на імператора Олександра II.
Костянтин Едуардович Ціолковський (1857-1935 рр.) – вчений, теоретик. Один із засновників ракетобудування. Попри те, що Ціолковський народився та прожив усе своє життя в Росії, його пращури були родом з України. Коріння великого теоретика бере свій початок на Волині, його предки були родичами козацького лідера Северина Наливайка. Сам Ціолковський своїм українським походженням дуже пишався.
«Він знав усе так, немовби колись уже жив у Космосі…» Такий висновок зробив краєзнавець з містечка Мала Виска Сергій Сіренко, працюючи над інформаційним буклетом «Зоряний шлях українського генія», присвяченого Юрію Кондратюку, який народився в Полтаві. Український учений-винахідник, один з піонерів теорії космічних польотів. Незалежно від Костянтина Ціолковського вивчав основні проблеми космічних польотів і займався конструюванням міжпланетних кораблів. У 1929 році у своїх роботах сформулював теорію багатоступеневих ракет, для ракетного палива запропонував використовувати різні суміші з водневими сполуками. Розробляв найвигідніші траєкторії польотів космічних кораблів, розглядав можливість створення проміжних міжпланетних баз, висунув ідею використання гравітаційного поля небесних тіл. Багато ідей Кондратюка були використані на практиці під час створення космічних систем і розрахунків траєкторій польотів для висадки людини на місячну поверхню. В 1969 році американці успішно використали ідеї українця під час планування висадки американських астронавтів на Місяць у проєкті "Аполлон", у конструкції американського місячного модуля.
Доля розпорядилася так, що на початку двадцятого століття Юрій Кондратюк кілька років жив і працював у містечку Мала Виска. Цей український самородок (через тодішні життєві обставини мав лише гімназійну освіту), працюючи на різних технічних посадах у місцевому паровому млині, а пізніше – на цукровому заводі, не припиняв своєї наукової роботи. І, можливо, і у Малій Висці теж народжувалися сторінки математичних розрахунків польоту космічного корабля на Місяць, здійснені ним ще за пів століття до старту американського «Аполлона».
Олександр Шаргей (справжнє ім’я Юрія Кондратюка) зблизився з родиною Лашинських, глава якої працював директором місцевого парового млина. Збереглося чимало спогадів про їхні стосунки, як і про перебування науковця (його праця «Завоювання міжзоряних просторів» становить непересічну наукову цінність) у невеликому провінційному містечку на берегах річки Вись.
Тож недарма письменник Олесь Гончар назвав Ю. Кондратюка генієм в обмотках. За своє життя ця геніальна людина не встигла здобути ні визнання, ні нагород у себе на Батьківщині. Проте, як першому, хто запропонував створити станцію-супутник Місяця і чиєю ідеєю скористались американські вчені при польоті перших астронавтів на Місяць, Юрію Кондратюку на космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили пам'ятник. Можливо, колись прийде час і це буде зроблено і в нас, в Україні. А поки що ім'ям Кондратюка названо трасу, по якій перша людина висадилася на Місяць, і кратер на зворотному боці Місяця.
Не менш тернистою була доля і іншого геніального українця житомирянина Сергія Корольова. Він теж мусив втілювати свої ідеї фактично в тюрмі.
27 червня 1938 року талановитого конструктора і вченого Корольова було заарештовано. 27 вересня — закрите судове засідання. І вирок: десять років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на п'ять років та конфіскацією майна. Місце покарання — Колима.
За полегшення його долі боролась сім'я, клопотали відомі у державі льотчики Валентина Гризодубова, Михайло Громов, авіаконструктор Андрій Туполєв. Останній перебував за тюремними ґратами у стінах ЦКБ-29, створеного Народним комісаріатом внутрішніх справ. Разом із Туполєвим у Москві на вулиці Радіо, в переобладнаному під в'язницю будинку ЦАГІ, працювали конструктори та інженери Петляков, М'ясіщєв, Бартіні. У вересні 1940 року так звані запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в конструкторському бюро -29, яким керував «зек» Туполєв. Корольов був на межі повного фізичного виснаження. У роки війни в тому самому ранзі в'язнів вони разом із Туполєвим працюють над створенням літака «Ту-2».
У вересні 1945 року Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. Комісія встановлює, що ракетні полігони розбомблено, всю документацію (десятки вагонів), обладнання, конструкторів та інженерів на чолі з Вернером фон Брауном вивезено до США. Це дало серйозний поштовх для розвитку американської ракетної техніки. Саме під керівництвом В. фон Брауна у Сполучених Штатах було створено ракети «Редстоун», «Юпітер-С», ракети-носії типу «Сатурн» та ін.
У 1946 році Корольова призначають головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. Під його керівництвом послідовно створюються перші у Радянському Союзі балістичні ракети: Р-1 — копія німецької А-4/Фау-2, створена на її основі значно вдосконалена Р-2, оперативно-тактична Р-11 та її перша в СРСР модифікація для підводних човнів Р-11ФМ, ракета середньої дальності Р-5, модифікація якої Р-5М стала першою в світі ракетою-носієм ядерного боєзаряду. Майже усі перелічені ракети мали також свої геофізичні модифікації і активно використовувались для наукових досліджень верхніх шарів атмосфери.
Від серпня 1956 року — керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру — ОКБ-1, йому підпорядковується діяльність багатьох НДІ та КБ. Його наукові й технічні ідеї вимагали розмаху, потужної матеріально-технічної бази.
Корольов був ініціатором створення і фактичним лідером ради головних конструкторів, що об'єднувала чільних спеціалістів тогочасної ракетної галузі — головних конструкторів підприємств, що брали участь у тогочасній ракетній програмі. Рада головних конструкторів, попри її неофіційний характер, тривалий час мала визначальний вплив на усе радянське ракетобудування.
Найважливішим конструкторським досягненням Корольова була перша у світі міжконтинентальна балістична ракета Р-7, перший вдалий запуск якої відбувся 27 серпня 1957 року. Р-7 стала основою для створення цілої родини ракет-носіїв, що забезпечили низку фундаментальних досягнень у галузі безпілотної та пілотованої космонавтики.
4 жовтня 1957 запущено першого в історії штучного супутника Землі. 12 квітня 1961 здійснено перший космічний політ на кораблі «Восток» Юрія Гагаріна. І як не парадоксально, але першого космонавта обирав син українського куркуля, мій двоюрідний дядько Іван Касьян. Уже перед смертю, у 2004 році, мама у своїх спогадах написала про те, що пам’ятала: «Маминої (моєї бабусі Тетяни) – сестри Маші син – Іван Іванович, той, що жив у Москві, його батьків на Соловках погноїли. А він і ще його сестра Нюся і ще одна, як її звати не знаю, вони самі собі раду давали малими. Як він потрапив у Москву не знаю».
В інформаційному просторі час від часу можна зустрітись із згадками про Івана Івановича Касьяна. Він у 1944 році закінчив медичний інститут у місті Архангельську (нині – Північний державний медичний університет) став доктором медичних наук, полковником медичної служби, співробітником науково-дослідного інcтитyту aвіaційнoї та кocмічної мeдицини (1956–1975 рр..), досліджував проблеми aдaптaції opгaнізму до yмов нeвагомocті, брав участь у мeдичнoмy відбopі та підгoтoвці пepшиx гpyп кaндидaтів в кocмoнaвти, з 1977 року – зaступник керівника гpyпи мeдичнoгo забeзпeчeння в Цeнтpі yпpaвління пoльотaми.
Очевидно, цей професійний шлях він торував разом із колегою, випускником того ж медичного інституту Миколою Михайловичем Рудим, теж доктором медичних наук, професором, генерал-лейтенантом медичної служби, разробником наукових основ космічної медицини, системи відбору та підготовки першої групи космонавтів, директором науково-дослідного інституту авіаційної та космічної медицини. Судячи з прізвища – теж українцем. Схоже, вони знайшли спільну мову ще в студентські роки і серйозно зайнявшись новим на той час напрямком медичної науки, досягли неабияких висот.
Іван Іванович активно пропагував знання про космос та космічну медицину. Виступав з лекціями, писав книги та статті, згадки про все це і зараз, через двкілька десятки років після його смерті, не рідкість у інтернетпросторі. Але стаття на одному з Орловських сайтів, де згадується про лекційний візит Касьяна у цей край, привідкрила завісу таємниці його життя, точніше виживання.
Автор публікації Михайло Ізволов пригадує, що весною 1973 року Іван Касьян кілька днів читав лекції в Орлі, а потім попросив відвезти його на станцію Наришкіно, чим здивував відповідального секретаря обласного товариства «Знанння» Олександра Дарусенкова.
«Приїхавши в Наришкіно, – йдеться у публікації, – Іван Іванович відмовився їхати в райком партії, наказав кружляти вулицями пристанційного селища. Часто зупиняючись, Іван Іванович звертався до незнайомих перехожих. Виявилось, він шукав жінку, яка його, беспритульного, підібрала й обігріла. Він навіть прізвище її не міг згадати точно, тому сподівався зорієнтуватися на місці. Було йому в той час років 12, мав би пам’ятати матір і батька, місце народження – а все війна вибила у хлопця з пам’яті. Післе бомбувань боліла голова, і був він просто не в собі. У жінки, що підібрали його, беспритульного, на станції, він пережив зиму, поки не відправили в дитячий будинок. Але ні хати добросердної жінки, ні будь-кого, хто б пам’ятав історію з безпритульним, знайти не вдалось. Що було потім з Іваном Касьяном, де ріс і вивчився, Іван Іванович не розповідав, а від нашої пропозиції звернутися в райком чи райвиконком категорично відмовився. У нього явно не було бажання обговорювати свій душевний біль. Ми повернулись в Орел».
На відміну від автора публікації, ми добре розуміємо, чому Іван Касьян не хотів звертатися в партійні чи радянські органи, адже насправді йшлося не про воєнний чи післявоєнний час (тоді він уже закінчив інститут!), а приблизно про 1931-32 роки, коли йому якраз було 12 років. І він прекрасно пам’ятав і батьків, і Україну, де народився, але тоді, на початку 70-их, хіба міг розповісти практично малознайомим людям, що він – син українського куркуля, родина якого, як і сотень тисяч інших, вислана була Радянською владою у Північний край фактично на загибель? І тільки його наполегливість, воля до життя та доброта невідомої жінки допомогли врятуватися.
Зате він щедро й детально розповідав орловським знайомим про свою роботу. Про те, як у 1961 році довелося визначати – кому першому летіти в космос? Звісно, з медико-психологічної точки зору. «До речі, – йдеться у публікації, – за кілька днів до старту корабля навіть генерал авіації М.П. Каманін сумнівався, хто кращий: Гагарін чи Титов? У членів урядової комісії думки ще більше розходились, тому вибирали із шести космонавтів. Касьян розповів, як визначили першим космонавтом саме Юрія Гагаріна: «Усе вирішили тести. Наприклад, шикуємо загін космонавтів у казармі навпроти довгого ряду умивальників, попередньо відкривши усі крани. Завдання просте: по команді закрити кран. Дивлюсь на годинник: почали! Усі кинулись навперейми закручувати крани – хто більше і швидше закриє. Тільки Гагарін зробив крок вперед, спокойно закрив один кран і повернувся в стрій: «Завдання виконав!».
– Розумієте, у чому фокус, – пояснював Іван Іванович. – Я дивився на годинник, але не ставив завдання на швидкість, не наказував закрити усі крани. А ось опинилась людина в космосі, у тісному просторі космічної кабіни… Ми не знали, що відбудеться з її психікою. Наприклад, як вплине на свідомість зміна дня і ночі протягом 45 хвилин на кожному витку? Чи не опиниться космонавт під владою непереборного почуття страху або нервової лихоманки? Уміння володіти собою у Гагаріна від природи було на порядок вищим, ніж у інших. Гагарін також спав перед польотом краще і міцніше, ніж інші: пульс, як у спортсмена – 54 удари на хвилину! А у Германа Титова – 101 удар. Кого я міг рекомендувати, як медик? Думка стрілочника, між іншим, буває вирішальною...
Щодо стрілочника Іван Іванович явно жартував, – резюмує Михайло Ізволов, – навіть у наші дні непросто отримати доступ до його досліджень з проведення хірургічних операцій в умовах невагомості, перших у світі досліджень, у тому числі на літаючих лабораторіях. Це був єдиний приїзд Івана Касьяна до краю, де його колись врятували».
Публікація на орловському сайті зветься: «Космонавтом номер один Юрія Гагаріна вибрав колишній безпритульний, якого врятувала від голоду жінка на станції Наришкіно під Орлом». Ні, не так! Його вибрав українець, син куркуля із самісінького центру України!
Світлана Орел