8 грудня 2022 року в Музеї мистецтв розгорнуто фотовиставку світлин полеглих бійців полку «Азов» під назвою «Моє серце – сталь, моя кров – Азов!».
Підрозділ «Азов» був створений 5 травня 2014 року у м. Бердянськ, спочатку, як добровольчий батальйон патрульної служби міліції особливого призначення на підставі рішення МВС України. 17 вересня 2014 року батальйон «Азов» було реорганізовано та розширено до складу полку міліції особливого призначення. 11 листопада того ж року міністром внутрішніх справ України було підписано наказ про переведення полку «Азов» до складу Національної гвардії України з подальшою його комплектацією та переформуванням до бойового стандарту вищого рівня. Емблемою полку є видозмінений символ «Ідея нації». Сьогодні «Азов» – це окремий загін спеціального призначення (ОЗСП) військової частини 3057, що входить до складу 12-ї бригади Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (НГУ). Підрозділ брав активну участь у бойових діях російсько-української війни на території проведення Антитерористичної операції (АТО) та Операції об’єднаних сил (ООС). Зокрема, «Азов» звільняв Маріуполь у червні 2014 року, вів важкі бої на підступах до Іловайська у серпні 2014 року, здійснював наступ на Широкине і визволяв з окупації населені пункти Бердянське, Павлопіль, Лебединське у лютому 2015 року.
Після повномасштабного вторгнення рф в Україну військове з'єднання брало участь в обороні міста Маріуполь Донецької області та героїчному утриманні комбінату «Азовсталь» (лютий-травень 2022 року). На цьому затятому протистоянні необхідно зупинитись детальніше.
Як відомо, з 24 лютого 2022 року бійці ОЗСП «Азов», діючи спільно з іншими формуваннями ЗСУ, НГУ, Національної поліції та територіальної оборони, які дислокувалися у Маріуполі, виконували завдання з відбиття ворожого наступу. Полк «Азов» прийняв нерівний бій з переважаючими силами противника, кількість угрупування якого перевищувало 14 000 військовослужбовців. Маріуполь з перших днів був взятий в кільце російською армією, тож нашим воїнам доводилось вести бій в умовах повної «ізоляції», без можливості евакуювати цивільне населення. До того ж підступний противник не припиняв обстріли півмільйонного міста усім можливим озброєнням: майже постійно била важка ворожа артилерія, відбувались потужні ракетні удари, російська авіація скидала багатотонні бомби, гатила корабельна артилерія. Незважаючи на переважаючі сили противника, бійці ОЗСП «Азов» продовжували давати гідну відсіч ворогу: наша артилерія працювала на повну потужність, танкісти вели філігранні бої у місті, намагаючись врятувати якнайбільше життів особового складу та мирного населення, піхота відпрацьовувала у вуличних боях на межі можливостей, снайпери та розвідка влаштовували вилазки в місто та чи не щодня брали полонених з рядового та командного складу російської армії.
В умовах гуманітарної катастрофи в Маріуполі та критичний брак продовольства бійці «Азову» постійно допомагали людям медикаментами, продуктами харчування та питною водою, підвозячи допомогу буквально під безперервними обстрілами. Будучи витісненими підступним ворогом на завод «Азовсталь», де в бункерах вже перебували сотні мешканців міста, наші військові продовжували битву – до останнього показуючи відданість і професіоналізм добровольців, спецпризначенців та справжніх офіцерів своєї Батьківщини. З початку повномасштабного наступу окупанта полком «Азов» було знищено близько 2 000 живої сили противника. Окрім цього було спалено і пошкоджено багато техніки та озброєння ворога. На жаль, в боях за Маріуполь полк «Азов» втратив приблизно 300 своїх військових – вони віддали життя за нашу майбутню перемогу.
Однак все вищенаведене вже загальнодоступна інформація, сторінка книги-підручника або сайту в Інтернеті, а що насправді приховують назви, дати, номери, події, числа, міста і запеклі бої? Новітню історію України, яка пишеться кров'ю її захисників. Долі звичайних людей і неповторний світ кожного з них. Це чиїсь сини і доньки, брати і сестри, чоловіки й дружини. Не всі вони змогли реалізувати себе в ролі люблячих батьків. У професійному плані кожен з них збагатив би державу для її активного розвитку, своїми талантами, вміннями і навичками. Турбує небайдужих громадян і той факт, що відбуваються втрати для генофонду нації. Адже це ненароджені українці, майбутнє життя яких вбила росія.
Сьогодні можна почути вислів: «Герої не вмирають!». Мабуть, вони просто перестають бути з нами. Живуть у спогадах рідних, надійних друзів, добрих знайомих, колег та бойових побратимів. Завдання музею як просвітницького закладу розповісти широкому колу відвідувачів про велетнів духу, які кинули виклик смерті, і поклали душу й тіло за нашу свободу. Основна мета виставки «Моє серце – сталь, моя кров – Азов!» показати, передусім, обличчя наших воїнів, олюднити виснажливу боротьбу за рідну землю. Вашій увазі представлено 179 світлин полеглих азовців родом із різних регіонів України. Сто сімдесят дев’ять вражаючих історій героїзму та самопожертви… Складовою виставки стали і особисті речі бійців, прапори полку «Азов».
Фотовиставка стала можливою і була втілена за ініціативи родин полеглих Героїв «Азову», зокрема матерів загиблих бійців Олександра Коцуконя («Арс») та Олександра Дерев’янка («Адамс») – Оксани Коцуконь і Ганни Дерев’янко. Вже її мали змогу переглянути в Черкаському обласному краєзнавчому музеї та, завдяки співпраці пані Оксани з українською діаспорою в Німеччині, за кордоном. На початку листопада 2022 року в німецькому місті Трір цей проєкт привернув увагу численних відвідувачів та отримав багато емоційних відгуків.
Для нас, на відміну від ворога, в пошані всі учасники війни, загибель військовика чи цивільної особи є дійсно трагедією, а не лише сумною статистикою. Пам'ять і вдячність – це ті риси, що відрізняють людину від представників тваринного світу. Ми ніколи не забудемо легендарних захисників з числа полку «Азов». Вони не хотіли тієї посмертної слави, орденів та медалей. Зрозуміло, слова для матерів доволі слабкий засіб заспокоєння, проте, можна сказати, що їх імена вже вписані золотими літерами в історію України, а подвиги залишаться у віках. Ми маємо бути достойними такої пам'яті, оскільки саме зараз у нас є змога жити, творити, кохати, мріяти. За себе, і за того хлопця та дівчину! Організація і проведення цієї фотовиставки – це початковий мінімум для збереження пам'яті героїв української армії. Священний обов'язок, дотримуватись якого ми повинні. Неодмінно завітайте до Музею мистецтв, щоб переглянути унікальну виставку світлин та особистих речей мужніх бійців. Ціна волі надзвичайно висока, завжди пам'ятаймо про це!
Володимир Мельник, науковий співробітник відділу туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи Музею мистецтв
P.S.: Щиро дякуємо за участь у відкритті виставки та емоційне наповнення заходу поетесі, членкині обласного літературного об’єднання «Степ» імені В.Погрібного Олені Трибуцькій, яка прочитала власний вірш "Розбуди мене, мамо...", за чутливе виконання пісень "За тучами, за хмарами…", "Ой журавко, журавко…" гурту "Дувай-ва", за потужний виступ Ігоря Ілючека (вокал) і Сергія Чорноівана (гітара) із піснею «Моє серце сталь, моя кров – Азов!» (репертуар гурту «KOZAK SYSTEM») !
Хай кулі минають вас і бояться прокляті вороги
6 грудня 1919 року почалася одна з найславетніших сторінок історії української армії – Перший зимовий похід армії Української Народної Республіки, який тривав до 6 травня 1920 року. Командував українською армією тоді генерал-полковник Михайло Омелянович-Павленко. Українське військо він формував на національних традиціях і засадах, рядові називалися козаками, а командири старшинами і підстаршинами. Тож не випадково 6 грудня 1991 року в незалежній Україні був прийнятий закон «Про Збройні Сили України», саме з того часу в цей день українці відзначають державне свято – День Збройних Сил України.
Сьогодні його відзначення відбувається в період національно-визвольної війни українського народу проти російських загарбників, тому воно має виняткову тяглість поколінь від Першого зимового походу до героїчних звитяг сучасної української армії. Збройні Сили України – гарант існування української державності. Сьогодні це свято є символ мужності героїзму та відваги.
Кожен українець та українка, вшановуючи з нагоди свята сучасних героїв, що боронять державу від російського агресора, має пам’ятати і глибоко цінувати подвиги тих, хто поклав своє життя в боротьбі за свободу України.
Відбиття російської агресії, перемогу в російсько-українській війні українці пов’язують з збройними силами, зараз українська армія є справді народною, воїнам допомагають всі, від великих промислових підприємств і фермерських господарств до дитячих садочків і одиноких пенсіонерів. Кожен українець хоче долучитися до допомоги армії, бути причетним в міру своїх можливостей до великої нашої перемоги, яка неодмінно скоро прийде.
Назва віртуальної експозиції «На захисті України» обрана не випадково, Україну сьогодні захищає весь народ, усе суспільство, а Збройні Сили є його вістрям і центром уваги. Міцна і сильна армія сьогодні – це запорука існування України, як держави, а українців, як нації.
Ідеєю віртуальної експозиції є образне втілення українського військового духу, переданого через живописні твори митців. Презентована експозиція присвячена всім військовим, захисникам і захисницям України усіх часів і поколінь.
Славетне покоління українського козацтва, яке зі зброєю в руках в свій час захищало українські права і вольності представлено роботами Броніслава Домашина (1927-2000) «Портрет Івана Гонти» та Василя Хвороста (1936 -2014) «Іван Сірко – кошовий отаман» (1990).
Період української революції в експозиції представлений роботою Василя Гелетка (1958) «Симон Петлюра» (2017), виконаний олівцем на папері портрет Головного отамана армії Української Народної Республіки, як нагадування про події української революції 1917-1921 років, про час надій і сподівань на відродження української нації та держави, що, на жаль, не справдилися в той час.
Завершує експозицію робота Олени Украінцевої (1980 р.н.) «Буденне» (2016), що наочно ілюструє суворі реалії сучасної російсько-української війни, в якій наші захисники і захисниці в кращих традиціях українського козацтва, воїнів армії Української Народної Республіки боронять та звільняють нашу землю від російських загарбників.
Команда Музею мистецтв щиро вітає зі святом усіх наших захисників і захисниць України. Бажаємо вам, наші дорогі та рідні, козацького здоров’я, міцності духу, хай кулі минають вас і бояться прокляті вороги. Віримо у вас та в нашу велику українську Перемогу.
Слава Збройним Силам України!
Слава Україні! Героям Слава!
Микола Правда