Якщо хтось вважає, ніби лише ми компанією обговорюємо історичні проблеми краю тільки під шафе, той гірко помиляється. Невже є ще люди, котрі свято вірять, що інші краєзнавці, славлячи без кінця героїчні дії чорноліських партизанів чи Кіровоградську наступальну операцію, дискутують без наркомовскіх ста грамів? З повною відповідальністю стверджуємо, що там деякі здатні приговорити і тисячу тих грамів за раз. І «ні в одном глазу». А той, хто при тому цнотливо опускає очі, – ніякий не краєзнавець! Бо, самі подумайте, звідки б набралося стільки найправдивіших фактів з минулих епох?
Ось і наш теперішній симпозіум в окремому бункері у «Лісовій пісні» (жаль, не на свіжому повітрі), теж пробігав накатаним шляхом. Коктейль «Кривава Мері» домашнього виробництва і печінка тріски, яку я називав, щоб не переходити на особистості, – від ТМ «Ятрань», доповнили дебати, скрасивши наші наукові потуги. Для маскування взяли на місці трилітрову ПЕТ-пляшку пива. Ну, ще хтось припас різаного хліба і кілька сосисок та цукерок. Про сьогоднішній вміст наших знаменитих паперових стаканчиків розкажу іншим разом при нагоді – він вартий окремої мови. Коли ж після тісного спілкування з «Мері», я витрусив трохи не повну літрову банку консервів, усі присутні ахнули і почали допитуватися, через який котрабандний канал вдалося так щедро напакувати тарілку. А потім жваво взялися за печінку тріски, яка виявилася вкрай смачною і дуже пасувала напою. Що та де? – все допитувалися про неї трійка хлопців, однак я, четвертий, мовчав, як партизан.
Після першого заходу ми розніжено запалили саморобні сигарети, запропоновані Олегом ковалівським (в сьогоднішньому обговоренні були задіяні два Олеги – ковалівський і балашівський). Цей Олег здибав якусь фірмочку, що продавала класний тютюн та забезпечувала клієнтів ще й машинками для набивання сигаретних гільз. Запрошений до наукових студій Славик зразу ж записав її координати, бо це обіцяло солідно здешевити задоволення від паління не в збиток якості. Інший Олег не зацікавився, бо принципово палив лише махорку в газетних самокрутках.
Я закинув тему:
– Ніяк не доберу, чому на наш 111-й автобус начепили трафарет «Ст. Балашівка», якщо кінцевою є Лелеківка – чи не найбільший район міста?
– На Лелеківку, як я знаю, ходять інші номери на іншому березі Інгулу, – сказав Славик, впоравшись з адресою тютюнового постачальника. – Хіба ти не на Балашівці живеш?
– Ого-го, та тут доведеться цілу лекцію прочитати!
– Валяй, – випустив кільце диму один з Олегів, а інший нашорошився – він, подібно мені, теж полюбляв почесати язиком і часом пописував.
– За пару кілометрів нижче впадіння річки Грузької в Інгул, майже в усті річечки Злодійки, як свідчить старовинна карта, в козацькі часи знаходився острів Щучий, біля якого здавна процвітали рибні промисли, що й поклали початок Лелеківці на обох берегах Інгулу.
Історик Володимир Кабузан підтвердив документально, що ще за Гайдамаччини (1763 рік) у Лелеківці, що називалася тоді містом Інгульськом, зафіксовано аж 714 дворів! Отже, поселення мало приблизно 5-6 тисяч мешканців і могло виставити до 1500 озброєних воїнів. А це щось та значить!..
– Ну, ти даєш! – захоплено відгукнувся Славик. Я ж продовжував:
– …Коли почалася царська роздача навколишніх земель та їх перепродаж, прихоплений острів Щучий і тоді ще незаліснений масив Злодійської балки через кілька рук потрапили у володіння генерала Володимира Григоровича Лішина, довголітнього викладача, інспектора класів, а згодом і начальника Єлисаветградського кавалерійського училища. Його батько Григорій Миколайович, генерал від артилерії, у своїх 40 років одружився з 19-річною Антоніною Миколаївною Ерделі, отримавши з посагом і цю земельну складову у 532 десятини…
– Почекай, а чому Балашівка так називається і чому я нічого не чув про тих Лішиних, проживаючи тут?
– Кожен багато чого не чув і не знає… Помер старший Лішин 80-літнім у 1898 році, встигнувши рік перед цим підтвердити документом генеральне межування земель. Садиба некоронованих королів Балашівки знаходилася поблизу теперішньої 21 школи. На старому плані села вказано всього з десяток жител. Та й сьогодні, Стара Балашівка, як дуля в кишені, вклалася на п'ятачку, щільно затиснутому між Злодійкою, залізницею та Інгулом…
– Ей, ви, алкоголіки, хулігани і тунеядці! Невже ви більше знаєте про Злодійську балку, ніж той, хто сходив її вздовж і впоперек? – раптом почулося із-за суцільної димової завіси
Не варто відгадувати, кого це принесло. Вар'ят намалювався і втомлений пошуками, впав на лаву біля нас, але один з Олегів гостро і вкрай нетактовно випхав Парменова, аби той приніс молоток і вірьовку, вкрадені при вимірах залізничного мосту. Нещасний, похнюпившись, позадкував і зник, мов ранковий туман. Така нелюб'язна поведінка балашівця була викликана ще й порівнянням улюбленої Балашівки з дулею.
Я скористався паузою:
– На план-карті балашівського помістя Лішиних видно, що вони перегородили Інгул греблею, затопивши острів Щучий. Цим убили двох зайців. Налагодили стійку транспортну переправу на лівий берег, щоб добиратися до міста, і заодно стали щодня об'їдатися рибою, заборонивши в утвореному ставку вилов її іншими. Такі дії не сподобалися лелеківським сусідам, але судові позови, як і слід було чекати, вирішилися на користь Лішиних. Тоді дядьки Яків Конюх, Авер'ян Бабин, Онуфрій Хвіст, Петро Запорожан, Прохір Демура та інші у своїх межах відгородили більшу частину ставка плетеними з хмизу щитами. Таким чином, увесь рибний запас верхів'їв Інгулу, як і в давнину, залишався Лелеківці.
– Здорово! – мовив Олег ковалівський, – Обовязково десь використаю цей факт.
Знову виник Ігорьок з покаянним боргом, але Олег був невмолимий: «Чужого мені не треба!». І той швидко зник, переймаючись, що не встигне хоч на заключну частину дискусії. Швидко з’явився знову, віддавши власнику вже автохтонні знаряддя. Його нарешті допустили до дебатів і він, ледь розцілувавшись з «Мері», пустився в кар'єр:
– Не вам мені розповідати про Злодійку!
– Та, да, – погодилися всі.
– Але ж, як все-таки дістає ота дурна табличка на автобусі «Ст. Балашівка»!. Дійшло до того, що недавно всі ЗМІ хором тупо кукурікали про руйнівний буревій на Старій Балашівці. Це тоді, коли мешканці обох Балашівок могли насправді спостерігати стихійне лихо здалеку тільки через бінокль. Чи не так, друже?
Балашівець кивнув головою, погоджуючись.
– Справді, не кожне слово з трьох літер, написане на тину, позначає цей об'єкт, – резонно докинув Славик.
– Розповідають, обидва боки Лелеківки до Другої світової єдналися металевою, на бетонних биках, «магістраллю». Її, зруйновану, відновили нижче за течією у дерев'яному варіанті. Є давнє фото, на якому дільничний міліціонер намагається дістатися до правобережних самогонників поламаною негодою і вандалами кладкою, коли 111-й автобус туди ще не ходив.
При міському голові Василеві М. зроблена реконструкція тієї переправи. Ще й виконано вкрай паскудно – Інгул перегородили довгою дамбою з двома вузькими стоками в ній. Водне дзеркало, чисте й рибне раніше, перетворилося на обміліле, заросле куширем та очеретами, смердюче болото.
– Ти не суши голову, друже. Ось після виборів всі обрані почнуть виконувати свої обіцянки і збудують вам нормальний міст через річку та прокладуть арку під балашівським залізничним переїздом. Практика ж уже є. Тоді восторжествує історична справедливість і ніхто не називатиме кінцевий пункт на закільцьованому маршруті Старою Балашівкою.
– Дай Бог їм на розум!
З «Кривавою Мері» ми вже розправилися. Згадали про пиво, але ніде не могли його знайти. Всі разом повернулися до Ігорька, котрий, набігавшись туди-сюди, мирно хропів. Олег мовчки розкрив його рюкзак – там покоїлася трилітрова посудина. Ми тихо спорожнили її і так само тихо покинули гостинний заклад, який, утім, потребував обробки дезодорантами. Уже відійшовши, диспутанти вчинили допит, де я отоварився такою смачною печінкою тріски. Тут я і розколовся. Треба, кажу, нарізати дрібною соломкою варену «Братиславську» ковбасу та варити у кип'ятку. Ковбаса стане м'якшою і набуде охристого кольору. Пропустити через м'ясорубку тюльку і змішати з ковбасою. Додати прянощі, залити олією – шедевр готовий – не відрізниш від справжнього!
Леонід Багацький, зі збірки «Веселе краєзнавство»