Цього року, як ніколи досі, широко відзначили ювілейну дату філософа, славіста, вченого зі світовим ім’ям Дмитра Чижевського у місті, де він виріс і отримав базову освіту – в Олександрії. Це дуже добра ознака, що свідчить: ми позбуваємось совкового провінціоналізму, зростаємо у територіальній самодостатності (вона ж не тільки фінансова!), усвідомленні своїх героїв і знакових постатей.
Оновлено меморіальну дошку на будинку, де жила родина Чижевських, гостей приймала кімната-музей вченого, проведено публічні читання та наукова дискусія. Але у всьому цьому інформаційному потоці мені не вистачало згадки про тих, хто відкривав ім’я вченого у нашому краї. Адже ми вже забули, що обласна наукова бібліотека колись носила ім’я … Надії Крупської. Її перейменовано рівно 30 років тому, до 100-річчя Дмитра Чижевського. Тоді це був дуже сміливий крок, бо це ім’я, досі для багатьох контраверсійне, на той час було практично невідоме на батьківщині. І доклав зусиль до цього Володимир Панченко, якому допомагав книгознавець Олександр Чуднов.
До речі, він же був одним із упорядників і солідного видання, яке значною мірою вводило ім’я вченого у коло сучасників «Дмитро Іванович Чижевський і його сучасники. Листи, спогади», що вийшло у нашому ж видавництві «Імекс ЛТД». Добре, що запросили на ювілейні відзначення ініціаторку того проєкту, дослідницю спадку Чижевського, науковцю Ірину Валявко.
Чомусь не було згадано про просвітницький проєкт, завдяки якому ім’я видатного земляка стало відоме ширшому загалу, який ініціювала одна з найпродуктивніших краєзнавець нашого краю Лариса Гайда – «Наш земляк – Дмитро Чижевський – видатний учений-енциклопедист, філософ та історик культури й науки». Тоді дуже цікаву доповідь підготував історик і педагог Андрій Іванко. Він проаналізував постать ученого саме в українському ключі.
Очевидно, про все це мав би нагадати директор краєзнавчого музею Борис Шевченко, та, мабуть, він сам не знає багатьох деталей. На жаль, у гуманітаристиці нашого краю відбувся розрив поколінь, коли молодь, яка приходить в активну діяльність здебільшого не знає, а у багатьох випадках і не хоче знати про надбання попередників.
Світлана Орел