Незабаром головна вечеря року. За вікнами, можливо, синітиме від снігу, і мороз вигадає новий декор чи макраме. А, може, ніякого снігу не буде, лише земля, вкрита волоськими шкарлупками, нутова трава та дерева-безштаньки. Зате в кожному вікні – стіл. На столі – скатертина. Макітра з кутею, вареники з капустою, у глечику – узвар. У ньому, крім звичних, підсмажених на сонці яблук, ще й пічні груші та сливи. Над головами – тиха розмова. У кутку – жаринка свічки. На ранок – колядники.
У школі жодного разу не колядувала, бо вчителька сказала, що це не вітання зі святом, а жебрацтво. Вимагання солодощів та дрібних грошей. Тож застала часи, коли бригади з учителів-активістів чергували коло церкви та записували всіх, хто насмілився прийти. Погрожували виключити зі школи. Чихвостили колядників коло дошки. Бабуся, бувало, згадувала антирадянські гасла, типу «Родители, не сбивайте детей с толку, не устраивайте Рождество и елку» чи «Воспитывай детей с помощью педагога, а не Бога». Та ми все одно зберегли своє Різдво.
Ольга Кобилянська готувала кутю м’якеньку, як масло: її могли їсти й беззубі. Соломія Крушельницька присмачувала страву для свого коханого Чезаря Річчоні, а той наминав ложкою, втирав вуса й розхвалював на всі лади. Співак Олександр Вертинський пригадував, як перед Святвечором ретельно прибирали квартиру. Помічник Микита прив’язував до ніг щітки й витанцьовував по паркету. Натирав підлогу чи то скипидаром, чи то мастикою й біг підтюпцем на базар по ялинку. На ній урочисто запалювали свічки, і оселею ширився аромат хвої, парафіну, медівників.
У будинку Панаса Мирного на Святвечір спершу всі разом молилися перед образами і лише потім смакували квасолевий вінегрет. Косачі (родина Лесі Українки) ходили з вертепом, співали «Нова радість стала». Варили пісний борщ з грибами, пекли пиріжки з капустою, влаштовували домашній театр за «Різдвяними оповіданнями Чарльза Діккенса» чи поемою Шевченка. Прикрашали дві ялинки: одну для себе, іншу – для сільської дітвори.
У Михайла Стельмаха напередодні свята вбирали хату калиновими кетягами, розкладали духмяне сіно. На столі – три хлібини, грудка солі, пісні страви у мальованих полумисках. Коцюбинські ставили Дідуха й чимчикували до церкви, щоб подивитися на ляльку Ісуса. До столу сідали з першою зіркою, а там вже юшка з солоної риби, узвар з фігами, медово-макова пшениця. Котляревські вбирали будинок витинанками, а ялинку – пряниками, горішками, яблуками та паперовими янголами.
Отож, Різдво не за горами. Ще мить – і запалає саме та зірка, а за нею розсиплеться небом зоряне пшоно. У ступці зітхне мак. Зігріються мускатні родзинки. Мед розтечеться, запахкотить вересом та акацією. Впріють голубці. Ми сядемо до столу й подякуємо воїнам. Згадаємо всіх, хто за обрієм. Помолимось за мир та Перемогу.
Ірина Говоруха