«Торгсин» на Зінов’євщині: золото в обмін на життя» – це назва нової книги краєзнавця, відомого дослідника вітчизняної історії Івана Петренка, презентація якої днями відбулася у обласному краєзнавчому музеї. Що це? Кримінальнй роман, нариси про шахраїв? Так, це документальна книга про найбільше у світі шахрайство, яке вчинила радянська держава дев’ять десятиліть тому із нашим стражденним народом.
30-ті роки минулого століття вже досліджені досить глибоко. Про розкуркулення, Голодомор, виселення з України найкращих господарів написано дуже багато. Але цей аспект досі залишався майже білою плямою. Пригадую тільки давню публікацію у газеті «Слово Просвіти». Іван же Петренко препарував його у своєму дослідженні і показав, як один із найцинічніших світових злочинів.
Мова про «Торгсин». Торговля с иноземцами. Такі магазини найперше з’явились у москві, аби хоч якось залучати валюту у тодішню держскарбницю. Бо ж після жовтневого перевороту, коли більшість інтелігенції емігрувала, так звана пролетарська держава опинилася гола, боса і без мізків. Величезна країна, дефіцит усього і нуль технологій. Але їх можна було купити на Заході. Та для цього необхідні валюта і золото. Де їх узяти? Більшовикам не довелося довго думати, вони діяли, як звикли: знайшли легальний спосіб грабувати людей.
Спочатку ДПУ, створивши сітку вивідників і сексотів, затримувала тих, хто мав чи міг мати якісь статки та вимагала викуп за припинення катувань і свободу. Таким чином було зібрано 12 тонн золота. Цього, звісно, виявилось мало. Захід уже готував п’ять тисяч підприємств. Наприклад, Горкіський автомобільний завод фактично куплений у Форда.
Голод став золотим дощем для більшовицької держави. Не тільки селян, а й робітників було загнано у його лещата. Карткова система. І тільки для працюючих. Норму кілокалорій на людину радянська влада розрахувала так, що вона була втричі менша, ніж для в’язнів нацистських концтаборів. Що вже казати про дітей? Дітям працівників шахти «Бурвугілля», яка діяла тоді у нашому місті, на день належало 50 грамів хліба. Та й який то був хліб? Часто глевкий, за ним треба було вистояти величезну чергу. А для тих, хто не мав роботи і для селян не передбачалося й цього мізеру.
А у магазинах «Торгсину», які у 31-му році повідкривали по всій країні рад, було все, як у казці: шість сортів борошна, 17 сортів ковбаси, найвишуканіше делікатеси. За словами Івана Петренка, навіть нинішні супермаркети не можуть змагатися з тодішнім вибором. Там можна було купити навіть авто і квартиру. Але, звісно, за золото. Уявіть собі людину, яка голодує не перший день, чи й місяць у такому магазині!
У Зінов’євську перший магазин «Торгсину» був відкритий у 32-му році. У місті було їх два і дві скупки. Діяли такі магазини також у Новоукраїнці, Знам’янці, Бобринці, Златополі і Олександрії. Один грам золота (приймали також і срібло, і дорогоцінні камені, брильянти, правда, тільки у Зінов’євську і Олександрії) коштував один рубль і 29 копійок. Але торг синівський рубль був у 55 разів дорожчий, ніж звичайний. Ціни у цих магазинах встановлювала виключно москва, звідти присилали спеціальний прейскурант і змінювати їх тільки вказівкою звідти.
У книзі наведено безліч фактів, цифр тодішніх цін і співставлення їх, ситуації із харчуванням у краї. Міститься тут також багато фото різноманітних документів. Тисячі їх опрацював Іван Петренко у Державному архіві Кіровоградської області та Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Деякі унікальні фото надав колекціонер Юрій Тютюшкін.
Розповів Іван Данилович під час презентації і про тих, хто казково збагачувався на «Торгсині». Це директори цих магазинів, які мали за виконання плану додаткові пайки, отоварені не на злиденних ринках, а тут же, і скупники та ті, хто оцінював принесене голодними людьми. Це були в основному євреї і росіяни. Вони не враховували тисячні грами зваженого, округлюючи їх до десятих і на великій кількості мали добрячий навар. А Одеська обласна контора, до якої належала тоді Зінов’євська округа, у 32-му році здала державі золота і цінностей на чотири мільйони 39 тисяч рублів, у 33-му – на п’ять мільйонів 260 тисяч 500 рублів, у 34-му — вже на три мільйона менше. Після того, як голод ущух, магазини «Тогрсин» були ліквідовані.
Такі магазини мали величезні запаси продуктів. І у той же час у Зінов’євську, за кілька кварталів від цього, на той час казкового багатства, у дитячому будинку №10 (у книзі наведені документи!) від голоду мерли діти. Такою була ціна сталінської індустріалізації, якою тоді захоплювався мало не весь світ. За час торгівлі «Торгсини» принесли радянській країні 45 тонн золота. Дніпрельстан, Харківський тракторний завод, гіганти! Радянська держава ніколи б не збудувала їх без цього цинічного шахрайства світового масштабу!
І ще до одного дуже важливого висновку нас підштовхує ця книга: так стається із тими, хто вірить популістам, йде у них на поводу. Сьогодні цей висновок актуальний і для України, і для багатьох інших країн.
Книга видана за кошти обласного краєзнавчого музею і має мізерний тираж. Очевидно, і вона, і інші дослідження з історії краю, мають бути перевидані, аби вони дійшли до широкого читача.
Світлана Орел
