Біле + трохи сірого й чорного = московська брехня

Коли я пишу ці рядки, Конституційний суд розглядає звернення 51-го народного депутата щодо конституційності закону про функціонування державної мови. У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт про внесення змін до цього закону. Всі, умовно кажучи, політичні телеканали зранку до вечора товчуться на цьому питанні, залучаючи до розмови, на жаль, не науковців, а політиків, політтехнологів, а то й просто маніпуляторів, від яких можна почути все, що завгодно.

Один з україномовних прихильників офіційної двомовності договорився до того, що якщо в Україні «буде тільки одна мова», то для оволодіння українцями надбаннями світової культури треба буде перекласти весь фонд московської бібліотеки імені Леніна на українську. Ну, цей так собі – невіглас. Але ж є «аналітики», котрі свідомо переставляють акценти, перекручують факти, знають про що говорять і для чого це роблять.

Як маніпулюють поняттями і фактами, прослідкуємо на прикладі, скажімо, одного з телеканалів. Одеський «підводник», котрий не злазить з екрану NewsOne, демонструючи свій «кавеенівський інтелект», прокоментував заяву секретаря РНБО Олексія Данілова стосовно мови. Ось ця заява дослівно: «Ніякої другої, російської, у нас бути не може – не тому, що її не треба вивчати, її не треба знати. Якщо ми говоримо про Україну – це має бути тільки державна українська мова. Чи має бути друга мова в Україні? Звичайно, має бути. Але це має бути англійська мова, яка має вивчатися, починаючи з дитячого садочка. Усі громадяни України, якщо ми хочемо бути в цивілізованому світі, мають знати, використовувати англійську мову. Це є обов’язкова річ». Його візаві прочитав сказане за принципом «смотрю в книгу – вижу фигу» і відповідно прокоментував. Слідкуйте «за пальчиками». Секретар РНБО, мовляв, не мав торкатися цього питання, оскільки це не сфера його обов’язків (насправді мова виконує державотворчі функції, а відтак є чинником безпеки країни). Нібито Данілов говорить, що в Україні не потрібно вивчати і знати російську мову (зміст перевернуто з ніг на голову). Вважає, що другою державною в Україні має бути англійська, і з розумним виглядом запитує, «А сколько англичан проживает в Украине?»

Тож, що стоїть за словами Олексія Мячиславовича насправді? У Європі в силу різних причин англійська мова стала мовою міжнаціонального спілкування, в політиці – дипломатів, у світі – мовою науки. Вона дає змогу громадянам різних країн за потреби спілкуватися без перекладачів, а вченим мати доступ до всіх наукових знань, а не тільки тих, які перекладені на національні мови. До того ж не витискає мови національні з їхніх територій, як те робить російська, куди тільки не ступне нога росіянина. Знання англійської дасть змогу українському народу прилучитися до цивілізаційного процесу, який відбувається у всіх сферах людського життя. Розчарую тих, хто твердить, ніби нехтуючи російською, українці поповнять список країн третього світу (в тому числі й шанувальника бібліотеки ім. Леніна) – сьогодні 99 відсотків світових публікацій з природничих наук виходить англійською мовою, самі порахуйте, скільки російською без перекладу. Але спікер медведчуківського каналу так закручує свої передачі, перемішуючи дійсні факти з фейками, що глядач не встигає осмислити, де правда, а де брехня. Цілком суголосно з пропагандистською настановою уродженця невеличкого німецького містечка: «Окрім «білої» правдивої інформації, необхідно використовувати «сіру», тобто напівправду і «чорну» – відверту брехню».

Перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук полюбляє цитувати Гарібальді: «Італію ми зробили, будемо створювати італійців». Насправді ці слова належать іншому діячу Рісорджіменто – Каміло Кавуру. Але справа не в цьому, а як саме створювали свій народ лідери італійців. Коли Італія 1861 року здобула незалежність, із понад 25 мільйонів населення Італії тільки 600 тисяч володіли італійською мовою. Причому із тих 600 тисяч переважна більшість – 400 тисяч була зосереджена в Тоскані і лише 70 тисяч у столиці країни Римі. Уряд негайно ж розробив програму утвердження італійської мови серед населення. «За єдністю управління, збройних сил і законів єдність мови найбільшою мірою сприяє тому, щоб зробити єдність нації відчутною, міцною й пожиточною», – писав автор цієї програми Мандзоні. До її втілення в життя були залучені вчителі, урядовці, преса. Завдяки чому населення Італії перетворилося на єдине італійське суспільство. Коли б не рішуча позиція Кавура, Мандзоні, їхніх соратників, то на мапі світу не було б такої країни, як Італія, і ми ніколи б не почули ні «Белла чао», ні «Лашатамі кантале». До речі, те ж саме пережила свого часу й Франція, в якій і на сьогодні діють суворі санкції за ігнорування французької на її території. Так було в багатьох країнах, котрі переживали відродження після національних катаклізмів. Але деякі держслужбовці з оточення президента і сьогодні вперто заявляють: «Закон про мову треба скасувати. Це перший крок до припинення війни». Нічого не скажеш – «легкость в мыслях необыкновенная».

Доцільно було б Верховній Раді (не забуваймо, що триває війна і, не виключено, на нас чекає заморожений конфлікт) прийняти закон про мораторій на обговорення мовного питання протягом, скажімо, десяти років. Повірте, тоді про нього ніхто вже й не згадає.

Броніслав Куманський


Надрукувати   E-mail