Вдруге останнім часом маємо привід порадіти черговому рішенню президента. Цього разу анонсуванню ним щотижневого проведення масштабних форумів в Україні до святкування Дня Незалежності – як «суспільного діалогу за участі влади, громадськості, міжнародних та українських експертів, науковців, журналістів». Заява знакова. Схоже, Володимир Олександрович почав усерйоз не довіряти «очам Путіна» і усвідомлювати, що Україна таки не Росія.
Логічно. Вже, на жаль, нині покійний наш земляк, письменник Володимир Панченко якось напівжартома сказав: «Хто б не потрапив у крісло президента з часом починає ставати українським націоналістом». Воно дійсно так. Тільки кожен вкладає у це поняття свій зміст. Тепер головне – щоб заява Зеленського не вилилась у «мероприятие» совкового зразка, а формат святкування 24 серпня став для України справді безпрецедентним, і у центрі столиці цього разу ми побачили не сріблясті трусики Полякової, а танки, реактивні системи і все інше, що називається летальною зброєю.
Хочеться сподіватися, що низка обіцяних «заходів та важливих подій» не обмежиться тільки географією столиці, а й стане просвітницькою місією. Бо ми за тридцять років не тільки не розбудували по-справжньому демократичну державу, а й не відродили як слід мову, культуру України, не написали справжню її історію. І оскільки це акція всеукраїнська, то роботи має вистачити всім: місцевій владі і активістам, науковцям і культпрацівникам, журналістам і вчителям, літераторам і кінематографістам.., – така собі загальнонаціональна толока.
Приємним сюрпризом для глядачів став днями показ першого фільму із серіалу «Таємниці великих українців». Його автор Акім Галімов повідомив: «Наш проєкт відкриє багато таємниць про людей, без яких Україна ніколи би не відбулася. Це вісім серій про життя видатних українців, які вплинули не тільки на розвиток нашої країни, а й найбільших європейських держав». Вже перший фільм – про Богдана Хмельницького справив хороше враження: без пафосу, ідеологічних нашарувань і до того ж показаний у найзручніший для перегляду час.
«Протягом наступних місяців окрім COVID-19 ми будемо говорити про безпеку та оборону, про мир та війну, про Крим і Донбас, комунальні тарифи, судову та антикорупційну системи, сільське господарство, діджиталізацію, інфраструктуру, освіту, науку, культуру та спорт, про медичну, про соціальну сфери, про українську промисловість, екологію, місцеве самоврядування та багато інших дуже важливих речей. Тих речей, що є опорами нашої незалежності», – сказав президент. Чим означив коло тем, які можуть бути обговорені на форумах, а можуть і не бути.
Але, як на мене, оминув головне, з того, що є «опорою нашої незалежності» і, здається, свідомо: якою бути Україні завтра. Бо ж сказав поет: «Можна бути хохлом і не згіркне від того хлібина». Він не визначив, у якій площині мають обговорюватися всі ці питання. Ми якось так і не домовилися щодо української ідеї. А непоспішливі естонці її сформолювали відразу і записали в Конституції, що Республіка Естонія є державою, «яка створена згідно з неминущим правом державного самовизначення» і «покликана забезпечити збереження естонської нації і культури на віки». Наші депутати, приймаючи Конституцію, спромоглися лише на: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Кого? Для нас це сьогодні так само важливо, як було важливо для естонців відразу після розвалу СРСР. Третину їхньої республіки складали росіяни, а разом із російсьмовними – сорок відсотків. Естонії реально загрожувало нове поглинання Росією.Тоді еестласед (самоназва) швидко позбулися комплексів. Ми ж і досі оглядаємося.
Більше того, кум російського президента дозволяє собі у брутальній формі диктувати президенту нашому: «Вы же русскоязычный человек, не делайте над собой усилий, выдавая себя за другого. Не идите на поводу у «профессиональных патриотов», иначе окажетесь с ними в одной лодке, а ничего другого, кроме как кричать о якобы любви к Украине, они не умеют». А його радник взагалі заперечує наше існування: «Украины нет. Есть украинство. То есть специфическое расстройство умов. Удивительным образом доведенное до крайних степеней увлечение этнографией. Такое кровавое краеведение. Сумбур вместо государства. Борщ, Бандера, бандура есть. А нации нет». За таке можна було б і по морді отримати. Але ми – нація миролюбна.
Та повернемося до форумів. На мою, і далеко не тільки мою, думку головними темами форумів (а також телепередач, телефільмів тощо) напередодні відзначення 30-річчя Незалежності України мали б стати теми війни і миру, історії України, внеску українців у світову науку і культуру та повернення їхніх імен на свої скрижалі. Тобто ті, котрі піднімають із колін вторинності. Нам тут є що сказати людям Думаю, що коли наші громадяни усвідомлять всю правду про Україну і українців, їм не треба буде соромитися ні «телячьей мовы», ні «пещерного национализма», ни «шароварной культуры»… А стосовно борщу, то його в російских довідниках уже називають «русским супом с красной свеклой». Може скоро й бандуру перейменують на балалайку?
Броніслав Куманський