У зв'язку з наданням українського громадянства Олександру Невзорову в ЗМІ і соціальних мережах розгорілася полеміка стосовно законності даного рішення і його доцільності, під час якої міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко спробував переконати нас у тому, ніби воно не несе загрози для України, а тотальна відмова від співпраці з "хорошими росіянами" є недалекоглядною. Майже, як у Арестовича, тільки у того – конкретніше. Загрози, звичайно, не несе. А от як ми маємо це пояснити нашому чи не найнайліпшому союзнику – Литві, що прихистили у себе людину, котра там оголошена воєнним злочинцем? Втім, це деталі. Суть моєї статті – в іншому.
Дивні діла твої, Господи. В Україні йде жорстока війна, щодня гинуть до ста бійців, Путін оголосив божевільний намір стерти з лиця землі українську державу і винищити українців як народ, вісімдесят п'ять відсотків російських громадян його підтримують, а ми розводимо балачки про "малу" і "велику" культури, "рідних і близьких" за порєбриком, "поганих" і "хороших" росіян. Хоча Господь тут ні при чому. Справа у нас – довірливих, податливих, не здатних розібратися, хто дурень, хто провокатор, а то й замаскований ворог. Нам чи ліньки, чи просто в голову не приходить подумати: але ж українська культура в історичному розрізі тому й поступається російській, що та впродовж трьохсот з лишком років не давала їй розвиватися, що "рідні і близькі" на Расєї вже давно від нас відсахнулися. А відносно "хороших росіян"...
На початку червня група відомих російських інтелігентів опублікувала "Открытое письмо российких ученых и научных журналистов против войны в Украине". Наведу його текст повністю, мовою оригіналу.
"Мы, российские ученые и научные журналисты, заявляем решительный протест против военных действий, начатых вооружёнными силами нашей страны на территории Украины. Этот фатальный шаг ведёт к огромным человеческим жертвам и подрывает основы сложившейся системы международной безопасности. Ответственность за развязывание новой войны в Европе целиком лежит на России.
Для этой войны нет никаких разумных оправданий. Попытки использовать ситуацию в Донбассе как повод для развёртывания военной операции не вызывают никакого доверия. Совершенно очевидно, что Украина не представляет угрозы для безопасности нашей страны. Война против неё несправедлива и откровенно бессмысленна.
Украина была и остаётся близкой нам страной. У многих из нас в Украине живут родственники, друзья и коллеги по научной работе. Наши отцы, деды и прадеды вместе воевали против нацизма. Развязывание войны ради геополитических амбиций руководства РФ, движимого сомнительными историософскими фантазиями, есть циничное предательство их памяти.
Мы уважаем украинскую государственность, которая держится на реально работающих демократических институтах. Мы с пониманием относимся к европейскому выбору наших соседей. Мы убеждены в том, что все проблемы в отношениях между нашими странами могут быть решены мирным путём.
Развязав войну, Россия обрекла себя на международную изоляцию, на положение страны-изгоя. Это значит, что мы, учёные, теперь не сможем нормально заниматься своим делом: ведь проведение научных исследований немыслимо без полноценного сотрудничества с коллегами из других стран. Изоляция России от мира означает дальнейшую культурную и технологическую деградацию нашей страны при полном отсутствии позитивных перспектив. Война с Украиной — это шаг в никуда.
Нам горько сознавать, что наша страна вместе с другими республиками бывшего СССР, внесшая решающий вклад в победу над нацизмом, сейчас стала поджигателем новой войны на европейском континенте. Мы требуем немедленной остановки всех военных действий, направленных против Украины. Мы требуем уважения суверенитета и территориальной целостности украинского государства. Мы требуем мира для наших стран".
На момент опублікування листа – 1 червня поточного року його підписали 8368 осіб, і підписи напевне продовжують надходити.
Автори листа безумовно люди тверезомислячі. Стверджую це апріорі, бо наукова інтелігенція, на відміну від творчої, мислить логічними категоріями, а не образами. До того ж серед підписантів є й нобелівські лауреати. Інша справа, що ці люди нічого не вирішують. До того ж, їхні нарікання – не стільки з приводу загиблих і покалічених дітей та згвалтованих жінок в Україні, зруйнованих міст та випалених сіл, скільки майбутнього самої Росії (хоча це логічно). Вони ремствують, що розв'язавши війну, вона прирекла себе на міжнародну ізоляцію, російські науковці не зможуть нормально займатися своєю справою, а це означає культурну і технологічну деградацію країни.
Вчені краще за генералів знають місце російської науки в світі. Але справжніх причин агресії проти України не бачать успритул. Інакше б називали речі своїми іменами. Не "военная операция", а агресія, не "сомительные историософские фантазии", а відверто нацистська ідеологія, не "проблемы между нашими странами", а кримінальні претензії до нашої країни. Стосовно ж "уважения украинской государственности" і "понимания европейского выбора соседей", то про це говорив ще Єльцин, правда, з лукавою посмішкою. Не згадують російські інтелігенти й того, що Росія порушила Статут ООН і проігнорувала Будапештський меморандум 1994 року.
Характерно, що автори Листа надрукували його аж через три місяці після опублікування звернення лауреатів Нобелівської премії світу, які різко розкритикували російське вторгнення в Україну та закликали Москву вивести свої війська з її території. "Подібно до того як нацистська Німеччина напала на Польщу в 1939 році (використовуючи схожі трюки та фальшиві провокації) і на Радянський Союз у 1941 році, уряд РФ під керівництвом президента Путіна розпочав невиправдану військову агресію – ніщо інше як війну – проти сусідньої держави, України", – йдеться в листі лауреатів до уряду Росії, розміщеному 2 березня на сайті Nobel Campaigns.
Зрозуміло, що на території нинішньої Росії сказати всю правду неможливо, і, навіть для такого обрізаного виголошення незгоди з діями путінської влади потрібна мужність. Але це ще не привід для "братання", зокрема, й якщо кожне слово у відкритому листі вчених написане щиро. Бо дії агресора вже перейшли всі юридичні і моральні кордони, в Росії їх підтримує "всяк сущий в ней язык", і претензії Кремля на Україну залишатимуться доти, доки Росія не розпрощається з імперськими апетитами.
Етнічно і ментально – ми не тільки не брати, а й не з однієї вулиці. Те, що всоталось у наші уми й душі за роки української бездержавності, минеться. З часом зрозуміємо, що Росія для нас – лише одна з країн велелюдного світу. Тож не слід фетишувати російську культуру, хоча б уже тому, що вона, по-суті, вторинна. Не слід ностальгувати за минулим – воно нагадує "тоску по Централу". А намагання комусь із росіян "рятувати обличчя" взагалі безглузді, бо всі вони "на одно лицо" – від президента до попа й рафінованого інтелігента, котрі боролися й боряться не за чистоту душ своїх співвітчизників, а за імперське "величие", загалом дуте і повернуте догори ногами. Хто, як не інтелігенти і душпастирі, були і залишаються "пропагандистами й агітаторами" маячних ідей російських імператорів, генсеків, президентів? Тому балачки про те, ніби ми без Росії щось втратимо, чогось не здобудемо і таке інше, під яким би соусом це не подавалося, маємо розцінювати як зраду на кшталт доречності проміжної перемоги, бо це означало б згоду на статус-кво.
Сьогодні ми – смертельні вороги. Та, не зважаючи на всі злочини, скоєні Росією проти України, я не прибічник гасла:"Хороший росіянин – мертвий росіянин". Перед нами завинили конкретно російська держава, російський народ, але не кожен росіянин окремо. Я підтримую інше гасло – християнське: хто взяв меча, від нього й загине. Росія на нас напала, її марення стосовно України – архінацистські. За що повинні відповісти ерефія та кожен її громадянин, причетний до злочинів. Я не хочу, щоб наш праведний гнів переростав у дику ненависть – це поза межами нашої ментальності і моралі. Кожен росіянин, що прийшов на нашу землю зі зброєю в руках, має відповісти за законами цивілізованого світу. Нам не потрібна помста, нам потрібен суворий і справедливий суд. Але спочатку перемога. І забудьмо слово "победа", навіть, якщо хтось із нас ще й продовжує користуватися російською. Це – з іншої епохи, іншої дійсності. Маємо своє – ПЕРЕМОГА, і воно повинно стати інтернаціональним.
Слава героям!
Броніслав Куманський