Після розвалу СРСР та приходу до влади у Московії запеклого кадебіста Володимира Путіна оцінка подій 2-ї світової війни різко змінилася. Новоспечений «генералісимус» РФ визнає лиш свою велич перемоги над нацизмом. Республіки колишнього СРСР, союзники у боротьбі з Гітлером не варті уваги путінців. Не буду вдаватися до демагогічних заяв Путіна та його поплічників у минулому, зверну увагу лиш на останні виверти кремлівських державників. Вони вирішили негайно узаконити заборону «публічного порівняння ролі СРСР і нацистської Німеччини у 2-й світовій війні».
Табу має стосуватися не лише відкритих виступів, але й публікацій у ЗМІ, у творах митців тощо. Ініціатори нововведення – запеклі московські шовіністи, слідом за своїм фюрером Путіним стверджують: «Треба не забувати про те, що Радянський Союз, російські люди вели головну боротьбу зі вселенським злом нацизму. Такий глобальний вектор. З вуст переважно польських, українських, прибалтійських експертів звучать нахабні бездоказові вигадки». Що то за «вигадки», та ще й «бездоказові», свідчать документи, які московські пропагандисти ховають за сімома замками.
Чи можуть вони якось коментувати наказ Сталіна №428, фактично проголошений ним 3 липня 1941 року у своєму зверненні до народу по радіо? Він закликав братів і сестер, тобто не повністю знищений ним народ Країни Рад: «Перед змушеним відступом Червоної армії не залишайте ворогу ні кілограма зерна, ні літра пального. Усі цінні речі, худобу, запаси харчів мають бути беззастережно знищені».
Це був наказ перетворити територію, захоплену німцями, у безлюдну випалену пустелю. Якби наказ навіженого вождя виконався повністю, все населення України вимерло б, адже республіка була повністю окупована гітлерівцями. Сталінський наказ почали виконувати також на Росії, у Підмосков’ї. І саме ті люди, яких відразу після війни ціле пів століття називали героями. Найперше – уславлена сталінською пропагандою дивізія генерала-карателя Панфілова. Саме їй приписували подвиг 28 героїв-панфіловців, які «затримали наступ фашистів на Москву ціною своїх життів». З тих 28 героїв зробили мужніх і незламних борців, не одне покоління учнів радянських шкіл, студентів виховувалися на їхньому прикладі. Насправді, «герої» виконували роль карателів.
Військовий комісар панфіловської дивізії Погорєлов свого часу відрапортував вищому керівництву: «З допомогою займистої суміші, простим підпалом і вогнем артилерії з 19 по 30 листопада 1941 року було знищено 50 населених пунктів під Москвою». Це була вказівка Сталіна: «Руйнувати і палити дотла усі населені пункти у тилу німецьких військ на відстані 40-60 км від переднього краю і на 20-30 км праворуч і ліворуч від доріг». Названий указ виконувала і христоматійна радянська патріотка Зоя Космодем’янська. Вона одержала завдання за 5-7 днів спалити 10 населених пунктів. Устигла лише один – карні злочини лжепатріотки припинили селяни, затримавши і здавши сталінську жертву-слугу гітлерівцям.
У той час, як панфіловці палили підмосковні села, 2 грудня 1941 року група червоних партизанів, створена для диверсій, на півночі Сталінської (тепер Донецької) області здійснила напад на село Малки, де спалили 10 будинків, у яких поселилися німці. Цим же загоном у с. Пришиб було спалено 40 будинків, у с. Сидорово – 80. Згідно із зведенням НКВС, на початку березня 1942 року партизанами Сталіна в Україні було знищено 295 житлових будинків. Не знаю, чи щось входило до числа подібно знищеного у нашій області, але об’єкти сталінської програми випаленої землі довгий час нагадували (може, нагадують і досі?) у Сасівці.
Моє покоління жителів села пам’ятає величезний паровик, який щонайменше півтора десятки років по війні напіврозібраний одиноко стояв на пустирі однієї з вулиць серед руїн. Колись він належав поміщику як двигун потужного млина, ту ж роботу виконував і у колгоспі. З початком окупації опергрупа НКВС повністю знищила млин, пошкодила паровик-двигун. У повітря злетіло кілька комор – колишніх приватних, опісля громадських, наповнених зерном пшениці. Одна з таких комор колись належала моєму діду, руїни споруди довго стирчали посеред двору. Я вже казав про розкішний маєток пана Піщанського. Його колгосп використовував для зберігання зерна, овочів, продуктів тваринництва. Опери не оминули і його: жито-пшениця після вибуху тліли у вогні кілька днів, від будівлі не лишилося нічого.
Юрій Матівос