Якщо українці щось і вміють, то це імітувати цивілізованість. Ми приймемо всі найкращі практики, які можна, найвищі стандарти, найсуворіші вимоги… Щоб зрештою голову податкової без будь-якого конкурсу призначав офіс президента. Щоб, поклавши на рішення наглядової ради Агенції оборонних закупівель, міністр оборони заводив туди нового керівника постом у Telegram. Щоб 2025-го арештовувати головного психіатра ЗСУ, сподіваючись, що ніхто не згадає, що 2017 року його з цієї ж посади і за тими ж звинуваченнями вже арештовували…
На цьому тлі груднева амбіція президента Володимира Зеленського, що Україна має мету «відкрити наступного року всі кластери» у переговорах про вступ до ЄС, схожа на знущання. І над нашими європейськими партнерами, і над усіма нами.
Євроінтеграція — це загалом не питання амбіцій, навіть нехтування усталеними процедурами і паралельний розгляд усього, що можливо, не дозволять пройти всі процеси настільки швидко. Та й ми, як ніхто, зацікавлені в якнайкращій підготовці, тобто не швидкій, бо ступінь нашої готовності визначатиме, чи переважать зиски від членства у ЄС ті ризики, які воно неминуче принесе.
Бажання Зеленського просити неможливе, щоб отримати бодай щось, зрозуміле. Незрозуміло, чому наші євроінтеграційні прагнення присутні лише на словах, на ділі ж ми демонструємо діаметрально протилежні, буквально ворожі європейським, цінності. Зі слів європейських дипломатів, наші плани на цей рік значно скромніші. Мова йде, радше, про можливе відкриття переговорів за трьома кластерами впродовж 2025 року. «Ми маємо на меті відкрити два кластери — сподіваємося, під час головування Польщі в Раді ЄС, і, можливо, третій кластер під час головування Данії, яке йтиме одразу за польським. Звісно, всі ці кроки мають бути ухвалені державами — членами ЄС одностайно й залежатимуть від прогресу України», — зауважив поінформований співрозмовник ZN.UA.
Інтриги у тому, з чого стартують переговори, немає, вони завжди відкриваються так званим фундаментальним кластером, його ж і закривають останнім, після розгляду всіх інших кластерів (див. довідку).
Довідка ZN.UA
Процес європейської інтеграції України передбачає групування законодавства ЄС на 35 розділів і шість кластерів. Пріоритетним є так званий фундаментальний кластер, або «Фундаментальні сфери». Він охоплює п'ять ключових розділів: державні закупівлі, статистика, судова система, правосуддя та фінансовий контроль. Цей кластер відкривається першим і закривається останнім, оскільки містить критичні для євроінтеграції елементи: реформу державного управління, функціонування демократичних інститутів та економічні критерії.
Інші кластери:
Кластер 2. Внутрішній ринок (вільний рух товарів, послуг, капіталу).
Кластер 3. Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання.
Кластер 4. Зелений порядок денний та сталий зв'язок.
Кластер 5. Ресурси, сільське господарство та вирівнювання.
Кластер 6: Зовнішні відносини.
Критерії прогресу:
- Виконання всіх обіцяних реформ.
- Проходження офіційного скринінгу законодавства.
- Демонстрація послідовного прогресу в імплементації європейських стандартів.
- Успішні процедури в Раді ЄС (три одноголосні рішення Ради ЄС).
«Це дуже важливий етап, оскільки фундаментальний кластер є найскладнішим. Не лише для України, а й для будь-якої країни. Більш того, Україна має певні переваги на цьому шляху, оскільки ви почали працювати з нами над фундаментальними реформами ще до початку процесу вступу до ЄС», — зазначила в коментарі ZN.UA пані Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова.
Дипломатка нас підбадьорює: «Ви не розпочинаєте з нуля: створення антикорупційних інституцій, реформи судової системи, реформування прокуратури та базові ринкові економічні реформи, які вже відбулися, є складовими цього кластеру. Я також відзначила б прискорення, що сталося за останні два з половиною роки на цьому шляху реформ. Відбулися різні зустрічі щодо цього фундаментального кластеру, зокрема з питань державних закупівель, судової реформи тощо. На основі цих зустрічей було підготовлено звіт, що має бути розглянутий Радою ЄС та одностайно затверджений нею».
Втім, ми чудово розуміємо справжність цих реформ: антикорупційні органи псуються, як залежалі овочі на прилавку, спори плісняви вже дісталися всіх, включно з НАБУ; реформовані судді досі вражають нахабними рішеннями та родичами-мільйонерами; прокурори через одного «з особливими потребами». А ринковість нашої економіки визначається виключно тим, з яким періодом її порівнювати. Відносно УРСР ми, звісно, дуже ринкові, але ж ми не з УРСР маємо себе порівнювати 2025-го, правда?
Кожна новина на кшталт згаданих на початку цього тексту (а у нас таких по три на тиждень) дуже ускладнює переговори із європейськими партнерами, наочно демонструючи, як сильно насправді ми обдурюємо як їх, так і самих себе.
Звісно, всі не без гріха, що казати, між Берліном і Бухарестом — прірва, між Лісабоном і Прагою — провалля. На удавані реформи завжди можна заплющити очі, бо загалом ніхто не проти розширення. З однієї простої причини — що ти слабший, вразливіший у союзі, то частіше програватимеш сильним країнам робочу силу, ринки збуту, технології. Та політична ситуація наразі інша, є ті, хто завжди проти, як Словаччина чи Угорщина. Вони керуються виключно гаслами, завченими в Кремлі. Вони не втратять можливості вчергове тицьнути нас мордочкою у нашу ж калюжу й організувати з цього приводу підхід до преси. Зважаючи, який довгий і складний шлях ми маємо пройти, здатність нинішньої української влади підігравати нашим опонентам в ЄС відверто напружує.
Катаріна Матернова в коментарі ZN.UA коротко окреслила процедурні питання: «Після затвердження українська сторона буде зобов'язана подати три дорожні карти (щодо демократичних інституцій, верховенства права та публічного адміністрування) і план дій стосовно національних меншин. Щойно держави-члени погодяться, що їхні вимоги виконані, вони узгодять мандат на переговори ЄС. Отже, до відкриття розділу залишаються значний обсяг роботи та три одностайні рішення держав-членів».
Три одностайні рішення лише на першому етапі, а далі процедура раз по раз повторюватиметься. «Наскільки швидко це можна зробити? Це залежить насамперед від якості дорожніх карт і плану дій. Але вагу мають і позиції країн, що ухвалюють рішення. Ми сподіваємося, що це можна буде зробити десь навесні 2025 року. Головування Польщі в Раді ЄС прагне прискорити цей процес», — зазначила в коментарі пані Посол ЄС в Україні.
Джерела у дипломатичних колах ЄС схиляються до думки, що наступним за фундаментальним відкриватимуть кластер «Зовнішні відносини», який умовно легший для виконання. Третім же кластером, найімовірніше, стане «Внутрішній ринок». Щодо нього теж можна почути чимало сповнених оптимізму думок, що наявна Угода про поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі між Україною та ЄС закриває частину складових цього кластера.
Однак в Україні не всі цей оптимізм поділяють. Ми зараз не про здоровий скепсис, ми про нездоровий саботаж. В умовному «клубі білого бізнесу» далеко не всі білі, тому в кулуарах місцеві бюрократи вже зараз, до початку переговорів як таких, бояться спротиву не лише зовнішнього, а й внутрішнього — від великого українського бізнесу, який «і без усіх цих європейських регуляцій живе непогано».
Задумайтеся, чи було б можливим у ЄС рішення про наджорстке оподаткування приватних посилок, від якого вочевидь виграють великі ритейлери і програють звичайні громадяни? А усюдисуща сіра контрабанда та продаж без постаудиту, бо його як явища нема? А систематичне заниження експортної вартості з усілякими перепродажами самим собі та зміною експортних кодів прямо в морі? Перше, що кидається в очі при аналізі наших зовнішньоторговельних операцій, — відмінність у практиках при торгівлі з країнами ЄС, де зазвичай усе пристойно, та з іншими країнами, де слова пристойність може й у словнику не бути.
Ніде правди діти, в Україні є цілий пласт підприємців, бізнес-моделі яких не працюють, якщо вони гратимуть навіть за нашими правилами, тим паче за правилами ЄС. Вони глухі до аргументів про те, що євроінтеграція подарує їм здорове конкурентне середовище, захист від зловживань, доступ до інвестицій, нові ринки збуту, зростання платоспроможності на власному ринку. Все перелічене — це трансформації середньо– та довгострокових перспектив, а вони мислять горизонтами звітного періоду та електорального циклу. Тому навіть якщо ми відкриємо цьогоріч переговори за кластером «Внутрішній ринок», закривати їх ми будем ой непросто, зважаючи на обсяг законодавства, яке у нього входить, та очікуваний спротив місцевих лобістів будь-яким змінам.
Додаємо до бізнес-спротиву згадану вище унікальну здатність української влади проводити законодавчі зміни заради прийняття, а не виконання, і всі наші евроінтеграційні амбіції можна сміливо множити на нуль.
Тим часом що з політичного погляду, що з економічного, але євроінтеграція наразі є єдиною можливістю України успішно пройти і нинішню економічну кризу, і повоєнне відновлення.
Рік тому ми наголошували, що, попри всі плани партнерів, ми повинні готуватися до інтеграції за власним планом, який має бути значно ширший і значно важчий для виконання, ніж прийняття закону про лобізм чи зміни в антикорупційному законодавстві. Адже наша частка вигод від вступу до ЄС напряму залежать від того, якою на той момент інтеграції буде наша економіка та в якому напрямі розвиватиметься. Спільний ринок — це постійна боротьба за місце на ньому. Прозорі кордони — це хронічна міграція освіченої молоді до багатших країн. Спільна валюта — надзвичайний ризик і хронічна залежність монетарної політики від загальної температури в євросоюзівській лікарні. Зближення бізнес-середовищ — нескінченна конкуренція із країнами-сусідами у податкових та адміністративних регуляціях.
За рік, що минув, ми не побачили не те що внутрішнього плану чи хоча б усвідомлення його необхідності, ми спостерігаємо систематичне нехтування навіть базовими нормами пристойності у відносинах з європейськими партнерами. Буде прикрістю, якщо все закінчиться не почавшись, бо хтось на Банковій вирішив, що він найрозумніший. Але ще гірше буде, якщо результатом євроінтеграції стане лише ширма із правильних законів і регуляцій, за якою сховають незмінно незугарні українські реалії.
На жаль, лише від нас залежить, скільки користі нам принесе членство у ЄС.
Юлія Самаєва, ДТ