11 вересня минуло 50 років відходу у потойбічний світ одіозного непередбачуваного лідера КПРС і очільника велетенської держави світу – СРСР, Микити Хрущова (15.04.1894 – 11.10.1971), його керівництва країною з майже 250-мільйонним суспільством і рідкісним в історії державним ладом. Автору цих спогадів випало пережити ці неймовірні, часом чудернацько-дивні моменти насиченого складними і небезпечними подіями внутрішнього і міжнародного життя країни.
**********
Люди мого покоління добре пам’ятають – який жахливий резонанс викликала у населення СРСР 1950-х років смерть «вождя і учителя світового пролетаріату» Йосипа Сталіна. Особливо після закінчення 2-ї світової війни, (її у ті часи так ніхто не називав) – саме Сталін дав їй «глибоке» визначення – Велика Вітчизняна. Головним натхненником і творцем перемог СРСР (і тільки!) над фашизмом комуністична пропаганда зробила саме його – Генералісимуса Сталіна. Ідеологія, література, мистецтво безмірно возвеличили «великого і мудрого», казково описували і оспівували «масовий воєнний і трудовий героїзм братніх народів Країни Рад, індустріалізацію та колективізацію країни», забуваючи при цьому бентежити серця і розум людей жахливим голодомором 1933-го та кривавими репресіями 1937-го. У березні 1953-го, коли Сталін відійшов у інші світи, тіло його помістили у Мавзолей, країну охопив непідробний страх: як будемо жити без «рідного батька» – рятівника і годувальника? Адже партія лишилася без керівника…
І тут на радянському політичному горизонті зійшов Микита Хрущов. Миттєво перефарбована колишня сталінська пропаганда, література-мистецтво називали період правління Хрущова політичною відлигою: були випущені на свободу політв’язні, відмінені покарання за спізнення на роботу, заборону на місце проживання, суттєво скорочено робочий день, запроваджено відпустки робітникам і службовцям у містах, набагато підвищено ціни на закупівлю сільгосппродукції села, прийнято закон про пенсії. Після нищівного політично-морального розгрому, гучного оголошення культу особи Сталіна, винесення тіла з Мавзолею, знесення йому пам’ятників і ліквідації топонімічних назв імені Сталіна, Хрущова нарекли вірним ленінцем, ідеологом і практиком будівництва комунізму.
Пропаганда, яка стирала пам’ять про колишнього вождя, до небес підносила вождя нового – Микиту Хрущова. Після початку освоєння радянськими спецами космосу, його трохи не прирівнювали до Бога. Художники пишуть портрети, режисери створюють документальні фільми типу «Наш Микита Сергійович», Верховна Рада не встигає видавати Укази про чергове нагородження Микити орденами і медалями. 1-й секретар ЦК КПРС, Голова Ради Міністрів стає Героєм Радянського Союзу, тричі Героєм Соціалістичної Праці, на його груди чіпляють безліч орденів і медалей, серед них сім орденів Леніна, півтора десятка медалей, він стає лауреатом багатьох Всесоюзних і Міжнародних премій. Його іменем називають нове місто енергетиків на території Кіровоградської області (тепер Світловодськ)…І раптом сталося те, що неодмінно мало статися…
Я на собі особисто відчув «піклування вірного ленінця». Закінчивши школу, мріяв вступити на історичний факультет тодішнього педінституту ім. О. Пушкіна. Але… Факультет, несподівано для бажаючих на ньому вчитися, ліквідували – команду Хрущова не влаштовував ідеологічний напрямок роботи інституту, його викладацький склад. У країні знищувалося все, що нагадувало сталінські часи і діяння. Замість навчальної аудиторії, мене замели на три роки до армії. І там уже з першого дня я відчув різкі ідеологічні та економічні зміни у країні, у Збройних Силах. Міністра оборони СРСР Г. Жукова, якому місяць чи два тому єдиному у Союзі, вручили четверту (!) Золоту Зірку Героя Радянського Союзу, з тріском поперли з посади. Вдавалися до дріб’язкових «реформ»: кімнати відпочинку при казармах, які раніше називали «червоними кутками», перейменували на Ленінські, комсомольські значки, що їх носили на лівому боці грудей, наказали перенести на правий. Льотний склад військових (авіастрільці), які входили до екіпажу літаків, викреслили з повітряного складу, перевівши до наземного. З раціонів харчування були прибрані фрукти, шоколад, навіть цигарки. Зате запровадили щовівторка політзаняття, на яких наголошувалося про значні недоліки часів культу особи Сталіна, ревізіонізм і антиленінізм керівництва ще учора братніх Китаю, Албанії, Югославії, з натяками на Угорщину, у якій у 1956 році танками і кулеметами подавили виступ населення проти колоніального диктату СРСР. Мені доводилося не раз особисто зустрічатися з ровесниками, які брали участь у боях на Угорській землі: у 19 років вони стали сивоголовими.
Повернувшись з армії, я гостро відчув результати хрущовського правління на гражданці. Вже у 1962-му у країні нелегально була запроваджена карткова система продажу продуктів харчування з різким зниженням їхнього смаку і властивостей. Горохово-кукурудзяним хлібом замінили житній і пшеничний, та й той відпускався в одні руки не більше буханця, черги за ним розтягувалися на квартали. Цукор у магазині давали по 500 г на душу, черги за ним теж були незмірні. Борошняні вироби – вермішель, лапша (локшина), ріжки, крупи продавалися виключно на роботі за списками, затвердженими профспілками. Молоко для дитини я теж купував за списками, щодня ходив з бідончиком на вул. Пушкіна, у двір цеху кондитерської фабрики, де виготовляли торти, одержував там 1 літр молока. Вершиною хрущовської побудови комунізму за нинішнього покоління була ліквідація у громадських їдальнях безплатних порцій хліба, чаю без цукру, гірчиці – уся ця «розкіш» була запроваджена для відвідувачів їдалень за часів Сталіна. У ті гіркі роки ми скуштували т. зв. рослинне сало, що надходило у продаж замість свинячого. (Недругам своїм не бажаю подібної їжі). Про ковбасу (у народі «дружба»), виготовлену з кінського м’яса з мізером свинини та горохових і інших відходів, промовчу. Як і про сурогат вино-горілчаних напоїв, пива, соків. Наше щастя, що «життя за комунізму» тривало недовго, закінчилося 14 жовтня 1964 року.
… Напередодні населення країни було оповіщене: завтра о 10 годині Всесоюзне радіо транслюватиме передову статтю газети «Правда». Мова йтиме про зняття Микити Хрущова з посад 1-го секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР. Головна площа тодішнього Кіровограда була вщерть заповнена людьми, увага яких була прикута до репродукторів. Знайомий голос московського диктора Левітана розносив над вулицями незвичні слова про ще кілька днів тому уславлену і оспівану народом особу «вірного ленінця» Микиту Сергійовича Хрущова. Ще висів на площі його велетенський портрет, на розкішній вітрині красувався усміхнений профіль «дорогого Микити Сергійовича» з простертою уперед рукою і урочистими словами: «Наші цілі ясні, завдання визначені. За роботу, товариші!». У іншому кінці площі такий же майже шедевр, тільки з іншим пророцтвом Микити: «Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі». Уже тоді Хрущов визначив, коли та щаслива мить для радянських людей настане – рік 1980-й. Тим часом, Левітан з репродукторів цитував характеристику Хрущову з «Правди»: «…у його діяльності мали місце елементи суб’єктивізму та волюнтаризму» (на той час більшість слухачів не розуміли значення цих слів), він проявляв нетерпимість і грубість до товаришів, допускав ряд помилок, створював культ своєї особи». Слухачі відмовлялися вірити – як Хрущов, найбільший борець з культом особи Сталіна, міг створювати культ своєї особи? Вже пізніше я прочитав у газеті слова, сказані наступником М. Хрущова Леонідом Брежнєвим на Пленумі ЦК КПРС, що відбувся 13-14 жовтня 1964 р. «Якби ви, Микито Сергійовичу, не страждали такими вадами, як владолюбство, возвеличення своєї особи, вірою у свою непогрішимість, якби Ви хоча б трішки володіли скромністю, ви б тоді не допустили створення культу своєї особи». Уявляєте: запеклого і грізного борця з культом особи Сталіна самого таким називають. Буквально за день-другий серед народу стали з’являтися безліч анекдотів про Хрущова, уїдливих частівок, насмішкуватих куплетів. Кількість народної творчості про учорашнього вірного ленінця, нашого Микиту Сергійовича переважила усіх його попередників. Навіть пізніше про Л. Брежнєва і всіх його послідовників, разом узятих не створено скільки іронізмів. Хочу навести ті, які мені повністю або частково запам’яталися…
З рук до рук передавалася начебто поема відомого московського поета Євгена Євтушенка, у якій були такі слова:
«В каждой книжке и журнале,
Был портрет его вначале…»
А ще таке:
«Товарищь! Верь – придет она,
На водку старая цена,
И на закуску будет скидка:
Ушел на пенсию Никитка».
В Україні самородків-поетів теж вистачало, нехай створювали вони свої «шедеври» не вишуканою українською мовою. Але актуально, мудро і точно.
Відомо – Хрущов до безтями вірив у освоєння космосу, віддавав освоєнню Всесвіту надмірні почесті. Захворівши атомною зброєю і ракетами далекої дії, якими залякував світ, він фактично знищував авіацію і морський флот країни. Пам’ятаю, у 1960 році у наш авіаполк, який базувався тоді у Мелітополі (Запорізька область) прибув особовий склад льотного і технічного полку літаків Ту-4, що базувався у Канатовому Кіровоградської області. Того року за наказом Хрущова Збройні Сили Союзу РСР були скорочені на 1 млн. 200 тис. військових, в основному авіа– та морського флотів. «Нам літаки та кораблі потрібні тільки для парадів», – казав цей неук від великої політики. Отож, у Канатовому усі борти передали на переплавку, особовий склад перекинули до нас, скорочення особового складу було фіктивним. Надгероями хрущовської епохи стали перші космонавти, серед них найулюбленішим для Хрущова був Гагарін. А серед трудівників колгоспу керівник промислово-колгоспної держави поважав ланкову Надію Загладу, Героя Соціалістичної Праці, – заслужила за вирощення високих урожаїв цукрових буряків.
Ой, Гагарін, ти могуч,
Ти літаєш вище туч.
Як полетиш на край світу –
Забери туди Микиту,
А як місце буде ззаду –
Прихопи ще і Загладу.
Оригінально, правда? А ще таке уславлення:
На Х. називається,
По світу мотається,
Не оре, не сіє –
Тільки шляпою віє…
Здається, у 1962 році М. Хрущов приїздив на полювання у ліс Голоче поблизу Голованівська нашої області зі своїм ліпшим другом, лідером Куби Фіделем Кастро. Там для них влаштували шикарну випивку, пригостили місцевим самогоном. Микита оглянув налите, понюхав і спитав:
– Это у вас еще не изжито?
– Ні-ні, Микито Сергійовичу, не із жита – з цукру; нормально, пийте на здоров’я.
**********
Тут викладено дуже незначну частку того, що довелося пережити мені з ровесниками за десять років царювання на радянському троні вірного ленінця, борця із сталінізмом, будівника комунізму, власника ще багатьох титулів Микити Хрущова. Поза рамками спогадів лишилися дивацькі, непрофесійні рішення зміни адміністративно-територіального поділу країни, у результаті якого відчутної шкоди зазнала економіка, підготовка і використання професійних кадрів, знищено сотні українських сіл, ліквідовано машино-тракторні станції, які обслуговували сільські господарства, наказ засівати кукурудзою усю територію СРСР, навіть Північні області, де, крім моху, нічого не росте, перетворено області на сумнівні раднаргоспи, запроваджено убивчі реформи освіти, науки, ослаблення Збройних Сил, багато інших негативних політичних і господарськи перетворень, які ослабили насамперед Україну та її економіку, науку, освіту, культуру. На жаль, окремі ганебні хрущовські новації повторюються у сучасній Україні, тому вона складно і довго відходить від сталінських, ще більше від хрущовських позицій на шляху до рівня розвинутих країн світу. Лікувати рани набагато складніше, ніж їх зазнавати.
Цікавий і такий факт. Відомо, у СРСР було прийнято ховати лідерів КПРС і державних діячів типу Я. Свердлова, Ф. Дзержинського, М. Суслова, керівників держави від Й. Сталіна до К. Черненка на некрополі Красної площі Москви. Усім їм встановлено гранітні погруддя за Мавзолеєм Леніна. Деякі з цих діячів перебували при владі рік-два. Єдиного Микиту Хрущов, який більше 10 років був Першим секретарем ЦК КПРС, головою Ради Міністрів СРСР, головою бюро РРФСР (тобто Росії) поховали на Новодівочому кладовищі Москви. На його могилі встановили оригінальний символічний пам’ятник роботи скульптора Ернста Неізвєстного. Того митця, якого Хрущов разом з іншими принизив під час відвідин виставки робіт художників-авангардистів у Москві 1 грудня 1962 року. Цей неук так оцінив твори митців: «Ви мужики чи педерасти кляті, як ви можете так малювати? Осел хвостом краще намалює». З цього приводу моментально був складений анекдот. «Хрущов оглядає чергову картину авангардистів. – А це що за жопа намальована? – питає у гніві. – То не картина, – пояснили йому, – дзеркало». «Таким горе-майстрам не місце у нашій країні, – горланив «цінитель мистецтва». – Можете котитися к бісу за кордон». «Покотився» у США і скульптор Ернст Неізвєстний. А коли Микита ґиґнув, художник прибув у Союз і створив пам’ятник на могилі «лисого демона Кремля», як прозвали Хрущова москвичі. Лису голову його скульптор пофарбував позолотою. Мені випало кілька разів відвідати Новодівочий цвинтар. Спершу погруддя називали золотою головою. Коли наступного разу довелося там побувати, побачив голову сірою – звичайний бетон, без позолоти. Прибрали її активісти столиці СРСР – вони добре знали голову тієї недалекої людини, яка корчила з себе трохи не генія.
На жаль, не можу викласти усі спогади, що залишилися з того часу – місця на стрічці не вистачить. Але, сподіваюсь, і переказаного досить, щоб сучасне покоління усвідомило – які перепони довелося здолати їхнім попередникам, життя яких проходило під «мудрим керівництвом» бовдурів, котрих політична хвиля вихлюпувала до вершин влади. Можливо, образливе, незрозуміле для багатьох визначення совки зникне з мови окремих сучасних «аналітиків» минулого, якого вони зовсім не знають. Тим більше, воно стосується далеко не тих, кому випало пережити колоніальний режим московитів, насильницьке об’єднання яких лідери комуністичного режиму назвали Радянським Союзом, а пригноблені ним країни – радянськими соціалістичними республіками. Саме моє покоління скинуло з себе і для поколінь прийдешніх колоніальне ярмо. Ми вдяки не вимагаємо – не було б лиш обрАз.
Юрій Матівос
