У передостанній четвер вересня народні депутати в турборежимі проголосували за закон №5599. Повна його назва звучить так: «Закон про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Я дивився трансляцію з Верховної Ради, і мене не полишало відчуття дежавю 16 січня 2014 року. І за змістом, і за процесом. Його посилювало ще й сказане президентом Зеленським у дебатах на 76-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН з нагоди замаху на його першого помічника Сергія Шефіра: «Ось вам ціна змін у державі, ось вам ціна реформ».
Я не говоритиму про своє ставлення до самого факту замаху, воно у мене таке ж, як у всіх нормальних людей – обурення тим, що сталося, тривога за спокій в державі, сором за неї і співчуття Сергію Нахмановичу та його пораненому водію. Натомість мене непокоять акценти. Якщо правоохоронці висловлюють принаймні кілька версій – намір країни-агресора дестабілізувати обстановку в Україні чи оточенні президента, «попереджувальна» акція олігархів або криміналітету, якісь особисті мотиви, то президент висловився однозначно: помста за реформи. Чия?
Росії від того, що робить команда українського президента в напрямку реформ, ні холодно, ні жарко. Олігархам особливо непокоїтися за себе немає підстав – аналітики свідчать, що згаданий закон їм практично нічим не загрожує, у всякому разі обійти його не становитиме для них особливих труднощів. Тим більше, що в ньому нічого не говориться про офшори. Залишається національно-демократична опозиція, до якої Володимир Олександрович ставиться більш ніж з осторогою і постійно згадує її недобрим словом у своїх звертаннях до народу – мовляв, лежать поперек дороги. Та інші неугодні особи.
Однак, про які реформи говорить президент Зеленський? «Велике будівництво»? Так це ж не реформа, а урядова програма. Вона нічого не реформує, нічого не міняє у будівельній галузі. Дороги й справді оновлюються, хіба що швидше, ніж раніше. На їх будівництві крадуть, як і крали, тільки більше, бо більше виділяється коштів. От і все – спасибі за дороги, а коли посадять крадіїв? Відбулися якісь ефективні структурні зміни в економіці? Назвіть хоча б одну галузь. У правовій сфері? Про що ви, коли, розслідуючи ДТП з важкими наслідками за участі заступника голови парламентського Комітету з питань бюджету, правоохоронці вже більше місяця не можуть встановити, хто був за кермом? В охороні здоров’я? Так ми ж у статистичному переліку країн Європи щодо вакцинації знаходимося на останньому місці – після Боснії і Герцоговини. А екс-міністр охорони цього самого здоров’я своє відомство «поматросил и бросил», пішов у відставку, не прозвітувавши, ні куди пішли гроші, ні що то за такі угоди, які він укладав на поставку вакцини … І так, куди не кинь, хоч попередники вже на два з половиною роки позаду, і далеко не все «неможливо виправити, що вони за той час наробили».
Якщо Володимир Олександрович сподівається, що у сказане ним про реформи повірять стратегічні партнери, зокрема Байден, то це несерйозно – вони про нас із вами знають набагато більше, ніж, вибачте за тавтологію, ми з вами. Якщо думає, що переконав нас, то це наївно – ми ж і платіжки отримуємо, і в магазин ходимо, і до лікарні. А ще майже щодня читаємо в інформвиданнях, що той чи той чиновник, держслужбовець украв, отримав хабар, придбав за копійки, записав на тещу, і суми обчислюються вже числом з п’ятьма нулями головним чином у валюті.
Але найгірше, якщо він вірить сам собі. Ніби робить усе правильно. Що для реформування країни достатньо власної більшості в парламенті («подавляющего большинства»). Що заради політичної доцільності, з добрими намірами зрозуміло, можна маніпулювати з комісіями і конкурсами, не рахуватися з опонентами і законами, в тому числі Основним. Хоча добрими намірами, як відомо, встелений шлях до пекла. І тут – перша цитата: «Рай оточений мозолями, а Пекло — намірами».(МУХАМЕД, пророк).
Президент Зеленський все помітніше концентрує владу в своїх руках (чи воно йому так здається, що тільки у своїх). Зупинення роботи трьох медведчуківських каналів санкціями Ради національної безпеки й оборони ми зустріли оплесками. Бо їхня діяльність мала небагато спільного зі свободою слова, вони працювали не як засоби масової інформації, а як рупор країни-агресора, відкрито і нахабно. Однак, у захопленні від рішення РНБО ми не звернули увагу на законність самої акції. Ці канали можна було б закрити законно, згідно із судовим рішенням, якщо гарно пошукати, там є за що. А ще краще – нарешті прийняти закон про колабораціонізм і вимести з України всю проросійську нечисть. Але з’явився прецедент.
Тепер Рада не тільки координує питання національної безпеки й оборони, а й «призначає» корупціонерів, олігархів (зверніть увагу на початок назви актикорупційного закону – «Про запобігання загрозам національній безпеці…». І коло її повноважень розширюватиметься, оскільки все, що не йде на користь державі, загрожує її безпеці. А очолює державу президент, не обов’язково сьогоднішній. І колись він згадає слова відомого короля та приміряє їх на себе: «Я – президент!». Такі речі завжди погано кінчалися, принаймні для нас. Тож – друга цитата, не про нас, але у тему: «Спочатку вони прийшли за євреями, але я промовчав, тому що не був євреєм… Потім вони прийшли за комуністами, але я не сказав нічого, тому що не був комуністом. Потім прийшли за членами профспілки, але я не був членом профспілки і не сказав нічого. Потім прийшли за католиками, але я, будучи протестантом, не сказав нічого. А коли вони прийшли за мною – за мене вже не було кому вступитися». (Мартін НІМЬОЛЛЕР, протестантський теолог).
Нам, вибачте на слові, осточортів бедлам в країні, коли деякі речі й справді нагадують божевільню. Ми починаємо сподіватися на «тверду руку», яка прийде і наведе порядок. Не задумуючись, що тим самим штовхаємо владу на хибний шлях простих рішень і швидких перемог. Але з нашим щастям де Голль навряд чи з’явиться. Швидше прийде доморощений Лукашенко. Після прізвища якого мені хочеться навести ще одну цитату: «У нас многопартийная система. Одна партия у власти, а остальные в тюрьме». (Ніколай БУХАРІН, член Політбюро ЦК ВКП(б). 13 березня 1938 року Військова колегія Верховного суду СРСР винесла улюбленцю партії «Бухарчику», «Коле-балаболке» смертний вирок. Через два дні його розстріляли. Можна було б сказати – не рий іншому яму, але ж не сам він її вирив, а «з волі народу». Чи не спокусить президента стрілянина на трасі біля Лісняків на посилення руки власної, а ми з вами його охоче підтримаємо? Як пораділи у своїй більшості за закон №5599 з його недоречностями і неконституційними положеннями, думаючи, що відтепер олігархам буде погано, а нам добре. Дудки! Нікуди вони не дінуться, а нам дай Бог перезимувати.
Українці – генетично демократична нація, але надто поступливі і довірливі. Через що не раз втрачали свої завоювання. Тож на застереження – ще одна цитата: «За правління однорідної і доктринерської більшості демократія може виявитися не менш тиранічною, ніж гірша із диктатур». (Фрідріх фон ГАЄК, лауреат Нобелівської премії).
А під кінець те, що сказав колись колективний автор журналу «Современник» Козьма ПРУТКОВ: «Зри в оба!».
Я навів тут слова людей, котрі жили в різні часи. і в різні епохи. Минувшина людства багата досвідом. Але в принципі життя за всієї своєї різноманітності визначається кількома основними алгоритмами. Це неправда, що історія нічому не вчить. У дійсності вона суворо карає тих, хто не враховує її уроків.
Броніслав Куманський