Минулої п’ятниці у нас на площі Героїв Майдану відбулася акція «Живє, Бєларусь!» на підтримку протестуючих проти фальсифікації виборів у сусідній державі. Сама по собі акція, невелика й спокійна, пройшла традиційно – цивілізовано і мирно. Тут нічого було коментувати: кожна нормальна і свідома людина підтримує прагнення народу до свободи, чесних виборів і гідного ставлення до себе. Але – відгуки на цей захід, і у ФБ, і від деяких знайомих, іноді просто шокували.
Тим більше, коли йдеться про людей освічених, реально талановитих, що мають доступ до ЗМІ і мали б бути у курсі політологічних проблем і України, і сусідніх країн. «28 років били й знущалися над українцями, зробили їх злиденними, безробітними, без віри в майбутнє, з продажними судами, непосильною для людей медициною, з неякісною освітою, з вимираючими селами й містечками. Вбивали справжніх патріотів у котлах, наживалися на крові й війні – і багато чого іще. Такого ви бажаєте білорусам? Ми отак живемо – нехай і сусіди живуть так, як ми. Чого це вони усі мають роботу, безплатну освіту й медицину, повні холодильники, зарплати і пенсії вдвічі більші, аніж у нас, ціни на все вдвічі нижчі, чим у нас. Хай живуть, як і ми! У цьому ви їх підтримуєте? Давно у нас перестали бити людей?» – написала шанована мною журналістка і поетеса.
Людина з вищою освітою не може відрізнити диктаторський режим, де можуть убити за слово супроти нього, від країни, де вільно функціонують ЗМІ, діють громадські організацію, присутня політична опозиція? Так, нас тримають за горло олігархи, так значною мірою використовують наші ресурси і обкрадають нас, так, з нами воює Росія і вбиває наших синів і дочок, а доморощені негідники навіть це використовують собі на користь. Усе є – і біди, і злидні, і зниклі села та зубожілі містечка. Але чому те стало можливим? Бо після розпаду СРСР ми були занадто слабкі, не мали своєї державницьької шляхетної, із вірою у серці і управлінським досвідом еліти, тому наше майно, чи не левову частку національного багатства посіли негідники, пристосуванці, циніти, рвачі, люди без совісті і почуття Вітчизни.
Так, нам нелегко. Бо абсолютна більшість людей не готова була нічого цьому протиставити. Сиділи і чекали подачок та іноді сподівались на якогось месію, який прийде і все розрулить. Та, виявляється, месія має бути у кожному з нас. І всупереч усім тим бідам ми боремось, ми не втратили щось високе і світле у душі народу, що дозволяло нам вижити у найтемніші часи. Ми мали Майдан, який вирвав нас із загрози потрапити у лабети Росії. Ми маємо сотні нових героїв, подвиг яких не дасть згаснути славі України у серцях майбутніх поколінь.
Чи виходить, ми готові віддати свою душу, свою свободу, свою гідність, аби лиш мати безплатні соціальні послуги, удвічі більші пенсії і нижчі ціни? І талановита людина, яка за своїм Божим покликанням, мала б бути провідником того світла у душі народу, а не темної образи і зневіри, віддає перевагу бацькі-диктатору?
Тут можна згадати і про фальшиве благополуччя білорусів, бо засноване воно на збереженні тоталітарної командно-адміністративної системи і на багаторічних фактично дотаціях з Росії, які досягали десяти мільярдів доларів (у вигляді дешевих нафти і газу) щороку. Але справа не у них. А у внутрішньому світовідчутті людини.
І чи гідні ми тоді того життя, до якого прагнемо?
Світлана Орел