Коли мова заходить про давність України чи тисячолітні корені нашої мови, наші вороги-опоненти, та й власні «спеціалісти», виховані ними ж, відразу ж заявляють: немає документальних підтверджень, це все слова і вигадки націоналістів.
І якось мало хто замсилюється, особливо ж наші історики-правдолюби, що Російська імперія впродовж віків дуже старанно зачищала все, аби ми реально не мали тих документальних підтверджень.
Якраз наприкінці травня 1964 року, як пише відомий біограф і історик Ганна Черкаська, вночі співробітник бібліотеки Віктор Погружальський за допомогою фосфорних шашок підпалив відділ україніки та стародруків Державної публічної бібліотеки Академії наук УРСР. Більше десятка пожежних отримали фосфорні отруєння. Згоріло від 500 до 600 тисяч книг та рукописів. Оскільки в районі не було води (випадково?) через аварію, полум’я жерло нашу історію майже дві доби. Були знищені цінні джерела з історії України домосковського періоду, за висловом Оксани Забужко, ціле наше середньовіччя пішло з димом. Тож чи варто дивуватися, звідки «чорні діри» в нашій історії?
Першими своїми публікаціями відгукнулися на подію Євген Сверстюк і В’ячеслав Чорновіл. І ці тексти теж стали підставою для їхніх репресій.
То це ж в історичних масштабах зовсім недавній час! А скільки ж цінних першодруків спалено у наших православних монастирях після підлого й цинічного розколу Київської патріархії і нахабного опосідання її неграмотними московськими попами, для яких всяка книжність, а тим більше малоросійська, була по духу ворожою і чужою.
І якщо те все робилося точково і ніби неофіційно, то Катерина Друга відкрито створила державну комісію, яка мала вишукувати на території України давні літописи і переписувати їх на імперський лад.
То у нас немає підтверджень? Одна пожежа у відділі україніки та стародруків Державної публічної бібліотеки Академії наук УРСР красномовно свідчить: якби там не було свідчень наших тисячолітніх коренів на цій землі – хто б її палив?
Світлана Орел