Минулого тижня не один інформаційний сайт нашого краю опублікував повідомлення пресслужби СБУ про те, що воно заочно повідомило про підозру в колабораціонізмі журналісту з Кропивницького Владиславу Гулевичу. Фактично під таким же заголовком. Варіанти траплялися, але суть не змінювалася. Журналіст Владислав Гулевич? Хто це? Уже майже сорок років працюю у журналістиці, щодня переглядаю сайти, купую газети, які ще животіють і не пригадаю у інформаційному полі нашого краю такого журналіста.
У повідомленні пресслужби СБУ уточнюється: «До 2014 року Владислав Гулевич проживав у Кропивницькому, а потім втік до москви, де активізувався у підривній діяльності на користь рф. Після початку повномасштабної війни чоловік публічно підтримав збройну агресію рф та закликав окупантів до захоплення всієї території України. Одночасно фігурант справи поставив під сумнів факт існування української державності та народу». Такий фрукт мав би бути відомим у журналістських колах області! Телефоную до Петра Мельника, який уже не перше десятиліття причетний до керівництва обласною організацією Спілки журналістів. Ні, про такого журналіста він не чув, членом спілки Владислав Гулевич ніколи не був.
Найкращий засіб перевірити реальність і потужність журналістського імені – зайти в Гугл і знайти тексти автора. Кілька текстів для професійного ока скаже про цю людину практично все, або дуже багато. І цей метод не підвів. Владислав Гулевич справді автор багатьох статей на так звані «історичні» теми. Він «спец» по русинству, це одна з ліній, по якій росія багато років намагається розколоти українство, точніше відколоти від нього шматок закарпатської спільноти.
Виявляється, цей так званий кропивницький журналіст (!), як його характеризує один з російських сайтів – «известный украинский политолог и координатор проекта «Западная Русь» на Украине, всегда выступавший за единство Русского мира». Крім російських видань цей «крутий журналіст» друкувався і у міжнародних, геополітичного спрямування, вочевидь фінансованих ерефією. Свою діяльність у нашому місті він скромно згадує як «регулярное участие в телевизионных программах в украинском Кировограде, где я проживал». І дуже жалкує, що українці «облваненние» і не хочуть сприймати іншу, тобто проросійську точку зору.
Щодо учасників Євромайдану, після перемоги якого у 2014-му він і виїхав до росії, цей «журналіст» використовує виключно такі слова: євромайдануті, путчисти, гей-пристрасті. У тому ж інтерв’ю Гулевич розповідає, що він білорус, але його рід ще під час столипінської реформи перебрався до Сибіру. Як же він опинився у нашому місті? Схоже, у проросійському обозі Ларіна, який буквально інформаційно окупував Кіровоградщину. Було змінено керівництво обласної телерадіокампанії, редакторів провідних видань, інших поставлено на службу тодішній владі. Очільниками ТРК тоді Ларін призначив наших кавеенщиків Вадима Мурованого і Андрія Богдановича, а їм на допомогу (імперська звичка повністю не довіряти місцевим кадрам?), очевидно, і прибули цей Гулевич і, схоже, ще один фігурант кримінальних справ за проросійську позицію Олексій Мак. Гулевич відверто заявив: «Отказываться от истории своих предков из-за прихотей «политических лунатиков», захвативших власть в Киеве, я не собираюсь».
Тож дивно, що СБУ тільки зараз зауважило його відданість ідеї руського міра. У повідомленні пресслужби сказсано: «Для поширення деструктивного контенту він публікує «авторські» статті у кремлівських інтернет-виданнях «русская народная линия» та «сегодня.ру». Також Владислав Гулевич є членом редколегії пропагандистського журналу міністерства закордонних справ росії – «Международная жизнь». В цьому виданні колаборант готує фейкові повідомлення, спрямовані на штучну дискредитацію України на зовнішньополітичній арені, особливо перед нашими західними партнерами».
Дивує і обурює те, що колеги не розрізняють поняття пропагандист руського міра і журналіст. Ясна річ, у пресслужбах давно працюють люди, які не мають журналістської освіти, а потрапили туди за протекціями чи через знайомства. Але ж в редакціях мають відчувати журналістську солідарність. Тим більше, що журналісти в Україні – це не просто інформатори, які мов ті стандартні дощечки, стругають однотипні повідомлення. Саме журналісти стояли біля витоків боротьби за Незалежність. Саме журналіт Володимир Кобзар створював у нашому краї перші осередки Народного Руху, журнілісти Броніслав Куманський та Василь Бондар першими на Кіровоградщині підняли публічно питання державності української мови, саме журналісти створювали перші громадські організації, і саме уже нові покоління журналістів стали ініціаторами багатьох проєктів національно-патріотичного спрямування, громадських та волонтерських рухів.
Світлана Орел