«Ніколи не забувайте про спадщину. Ви – нащадки великої Росії: великої Росії святих, правителів, великої Росії Петра Першого, Катерини Другої, імперії – великої, освіченої, великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини. Ви – нащадки великої Матінки Росії, крокуйте вперед із цим. І дякую вам за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами».
Коли б я не знав, хто це сказав, відразу б подумав: звичайно ж, патріарх Московський і всія Русі Кірілл. Тут кожне слово мовлене по-гундяєвськи, не вистачає лише «особой цівілізаціі» під назвою «русскій мір». Але – ні, так палко восславив імперію зла магістр філософії, шанувальник автора музики до «Оди радості», двічі кандидат на отримання Нобелівської премії миру понтифік Франціск, за означенням – не тільки релігійний, а й моральний авторитет усіх католиків світу.
Мене трохи здивувало його твердження про «освіченість» імперії (треба розуміти, велику, як і вона сама), в якій третина населення впевнена, що Сонце обертається навколо Землі (дані Всеросійського центру вивчення громадської думки). І зворушили слова про її «велику людяність». Після чого, напевне, нам варто, хоч і з невеликим запізненням, передати Папі з нагоди десятої річниці його сходження на Святий престол документальний фільм «По той бік миру», створений на основі подій, що відбувалися в Бучанському районі під час широкомасштабного російського вторгнення в Україну.
Порадувало, що про російських святих (православних) знають і у католицькому Ватикані. Напевне – й про Андрєя Боголюбского, Александра Нєвского, Дмітрія Донского, Ніколая Второго, імператора. Один сплюндрував і пограбував місто своїх предків Київ, викрав і вивіз до Суздаля ікону Вишгородської Богоматері. Літописець залишив про цю подію запис: «Грабували вони два дні увесь город: Поділ, і гору, монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки. Церкви горіли, християн убивали, а других в’язали. Жінок вели в полон, силоміць розлучали з мужами їхніми. Діти ридали, дивлячись на матерів своїх»
…Другий вірою і правдою служив ординцям, придушував усі повстання проти татар та чітко збирав десятину зі своїх співвітчизників для Орди. Третій бився з Мамаєм на Куликовому полі не за свободу московитів, а інтереси іншого ординського хана Тохтамиша. До того ж був підданий анафемі митрополитом Київським Кипріаном. На руках четвертого – кров розстріляних учасників мирної демонстрації в Петербурзі у січні 1905 року. І не тільки.
Яка держава, такі й святі. Ну, а відносно «великих правителів», то краще не скажеш, як самі росіяни. Ось як характеризував Петра Першого і царську династію Лев Толстой. Цитую мовою оригіналу. "С Петра I начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории. Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь 1/4 столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живых в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует, пьянствует, сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных членов и подобиями Евангелий — ящиком с водкой славить Христа, т. е. ругаеться над верою, коронует бл@дь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына и умирает от сифилиса, и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему».
І Пушкін про Єкатєріну Вторую: «Царствование Екатерины II имело новое и сильное влияние на политическое и нравственное состояние России… Самое сластолюбие сей хитрой женщины утверждало ее владычество. Производя слабый ропот в народе, привыкшем уважать пороки своих властителей, оно возбуждало гнусное соревнование в высших состояниях, ибо не нужно было ни ума, ни заслуг, ни талантов для достижения второго места в государстве… Униженная Швеция и уничтоженная Польша – вот великие права Екатерины на благодарность русского народа. Но со временем история оценит влияние ее царствования на нравы, откроет жестокую деятельность ее деспотизма под личиной кротости и терпимости, народ, угнетенный наместниками, казну, расхищенную любовниками, покажет важные ошибки ее в политической экономии, ничтожность в законодательстве, отвратительное фиглярство в сношениях с философами ее столетия – и тогда голос обольщенного Вольтера не избавит ее славной памяти от проклятия России».
З часів Івана Грозного Росія провела більш як пів сотні загарбницьких воєн – одна війна на 7-8 років. «Крокуйте вперед із цим»,– закликав Папа юних російських католиків. Одного з його попередників – Пія Дванадцятого називали «папою Гітлера». Папа Франциск має всі шанси залишитися в історії як «папа Путіна».
Броніслав Куманський